Ми вже більше року живемо на карантині. Цей період подарував нам не тільки десятки (як не сотні) тисяч експертів-вірусологів, але й створив для величезної кількості людей нову реальність. І мова тут не тільки про те, що без маски з дому не вийдеш. І не тільки про новий етикет, який вимагає від нас вітатися ліктями та тримати дистанцію. Мова йде про online — дивний світ, який тепер став звичайною буденністю майже для всіх.
Наради або міжнародні дзвінки? В Zoom або Teams. Управління командою? Груповий закритий чат. Текст послання президента? Ось вам QR-код з посиланням на презентацію. У нас тепер є школа-онлайн, приймальні-онлайн, офіси-онлайн, вже й про амбасади-онлайн заговорили. І далі, кажуть, буде більше. Бо online, кажуть, це наше все. Офіси, кабінети, звичайні магазини — це, ніби, пережитки індустріального минулого. Точно як гасова лампа в епоху тотальної електрифікації. Про настання дивного нового світу говорять CEO великих міжнародних компаній та численні бізнес-експерти.
Але чи такий він вже новий та дивний? І, найголовніше, чи дійсно тотальна онлайнізація — це панацея?
Цікаві досліди
Легенда IT-бізнесу — компанія IBM — 1979 року пішла на нечуваний тоді експеримент: п’ять співробітників компанії отримали можливість постійно працювати з дому. Експериментальний підхід виявився ефективним, і до 1983 року вже близько 2 тис. співробітників компанії працювали віддалено. А вже 2009 року IBM в річному звіті вказувала, що 40% з майже 390 тисяч співробітників компанії в 173 країнах взагалі не мають офісу. Тобто, як бачимо, ідея «всіх на „удальонку“, офіси не потрібні» не така вже й нова.
Проте, ще цікавіше, як ситуація розвивалася далі.
У 2017 році IBM несподівано заявила, що бажає повернути тисячі співробітників назад до офісів. Чому? Тому що дослідження показують: там, де ефективність залежить від колективної роботи, відстань між колегами негативно впливає на цю саму ефективність. Адже співпраця потребує живого спілкування. І єдина комунікаційна технологія, що створює можливості для стабільного і, найголовніше, різноманітного спілкування — це офіс.
Нещодавно колега переслав мені повідомлення з Telegram-каналу CEO BBDO Ukraine&CA Віктора Івашкова (це велика міжнародна мережа рекламних агенцій). З власного досвіду він відзначає, що за умови віддаленої роботи всієї команди протягом більше двох місяців, втрачається той самий командний дух, відчуття великої команди. Сталими лишаються лише мікро-зв’язки між окремими людьми. Що, очевидно, не те саме, що зв’язки колективні.
Також дослідження показують: людина, яка постійно працює віддалено, зазвичай працює більше годин, ніж та, що працює в офісі. Можливо, в деяких випадках співробітник працює ефективніше. Проте, постійне збільшене навантаження рано чи пізно призводить до емоційного і фізичного виснаження, вигорання. І попередити це саме вигорання за відсутності постійного живого контакту з людиною, керівнику набагато важче, аніж коли цей контакт є.
Я вже не кажу про постановку завдань, контроль їх виконання та оперативну корекцію.
Ще з цікавого. Дуже давно і широко в медіа-полі поширюється теза про те, що майбутнє освіти за онлайн-навчанням. Різноманітні курси від Cursera чи Prometeus сприймаються при розгляді кандидатури на якусь вакансію на тому самому рівні, що й дипломи державного зразка. Це все є – і це прекрасно.
Проте, як тільки в Україні запровадили школу-онлайн, цю тезу перекрила інша. Про те, що, грубо кажучи, «ми отримаємо націю людей, що не ходили до школи».
Життя на догоду трендам, чи життя з трендами?
То що, відмовитися від онлайну повністю? Ні. Просто потрібно подивитися на нього під іншим кутом. Не як на безальтернативний спосіб організації робочого процесу, а як на інструмент. Інструмент, використання якого дозволить спростити життя співробітникам та підвищити загальну ефективність.
Приміром, в багатьох компаніях вже давно існує практика, коли співробітники певних професій можуть 1−2 дні на тиждень працювати віддалено. І це прекрасно. Адже, з одного боку, людина перестає сприймати офіс як обов’язкове єдине робоче місце, а з іншого — не втрачає відчуття великої команди. Бо в інші дні вона або він цю команду бачить на власні очі, спілкується з нею, п’є каву, проміж іншим обмінюється думками та досвідом. І це робить колектив колективом, а командні цілі – командними цілями.
Чи можливо б ефективно працювати без online інструментів? Ні. Але, чи можливо було б побудувати повноцінну ефективну команду тільки на online інструментах? Сумніваюся.
І тут потрібно розуміти, що одне з завданнь CEO — аналізувати, бачити, які тренди будуть доцільними для бізнес-моделі та бізнес-процесів та використовувати їх. Бачити можливість, користатися нею, вбудовувати тренди в бізнес-процеси.
Власне, те саме стосується й сталого розвитку. Компанія обирає ті цілі з Глобального договору ООН, що актуальні саме для бізнес-моделі цієї компанії. Іншими словами, ті цілі, що дозволять зробити виробництво дешевшим та ефективнішим, а громади (до якої належать і співробітники зі своїми родинами) — кращим.
LED-лампи vs свічки
Online — це прекрасно. Він дає нам безліч можливостей зробити життя (невід’ємною частиною якого є робота) простішим. Проте не варто забувати, що людина — це істота соціальна. І розкіш людського спілкування — це, як писав Екзюпері, єдина справжня розкіш.
Тому, на мою думку, online ніколи повністю не зможе замінити нам офісне життя. Так само, як LED-освітлення не змогло витіснити з барів та ресторанів свічки та лампочки накалювання.
