Друкована версія
Найбагатша українка Філя Жебровська, 70, народилася в селі Немиринці Житомирської області. Переїхавши до Києва на навчання, мила каструлі в дитячому садочку. Працювала бухгалтером, а 1995 року очолила правління Київського фармацевтичного заводу імені Ломоносова, який пізніше став компанією «Фармак», гравця номер один вітчизняної фарми.
Навесні 2020-го Forbes оцінив статки Жебровської в $480 млн. Підприємниця вже чотири роки як відійшла від оперативного управління компанією. Вона очолює наглядову раду й готується передати компанію у спадок своїм племінникам.
Стрижень мого успіху – самодисципліна, планування й контроль за виконанням планів. Без чіткого розуміння того, куди ми йдемо, неможливо. Ще з 1996 року ми мали план до 2000 року. Сьогодні маємо план до 2027-го не тільки з продажів, а й з продуктів, з того, що будемо впроваджувати.
Не всі плани можуть бути вчасно втілені. Наприкінці 1990-х ми впроваджувати систему 1SO:9000. Німці допомогли нам попрацювати з азами цієї практики у фармацевтичній галузі. Це змінило мої підходи до випуску продукції. І, хоча ISO не зовсім потрібен у фармі, цей досвід дуже допоміг у роботі над отриманням сертифіката GMP.
У мене є чуйка. Я відчуваю, що саме потрібно робити, але чому – не знаю. Напевно, мені це підказує відданість справі. Коли ми вже мали європейські сертифікати GMP, я захотіла здобути кваліфікацію ВООЗ на деякі препарати. Вона дуже важлива для країн, де люди не завжди мають доступ до ліків. Колеги казали: нащо воно нам, адже це бідні країни, там низькі ціни. А тепер, в епідемію COVID. завдяки цій акредитації ВООЗ закупив у нас 1,5 млн ампул дексаметазону. І всі тепер кажуть: ви знали.
Мені з моїм математичним складом розуму було складно усвідомити, що ризики завжди є. Що можеш витратити мільйон, а віддачі не буде. Якщо ми маємо 70% виходів із розробок нашого R&D, це означає, що правильно робимо. Але мені завжди шкода цих 30%. Я не та, хто ризикує. Не лечу кудись.
Бажання знати штовхало мене до дій. У мене економічна освіта, і коли я прийшла працювати у фармкомпанію, то дивилась на формули кислот і не розуміла, що це таке. Хімія мені не давалася, але я читала книги і вчилася в процесі роботи. І сьогодні я розумію вплив дієвої речовини на лікарські засоби й чому він може бути різний.
Підприємцю, що починає, я б порадила йти в бізнес лише тоді, коли є впевненість, що хочеш займатися саме цим. І тоді, коли є мета. Поки цього немає, то нема чого туди йти. Для мене бізнес – це сенс життя, те, чим я живу, розвиваюся як особистість. Коли я не отримую даних, що робиться в компанії, то це як не вистачає ковтка повітря.
Найважчий період у моєму житті був, коли в бізнес втрутилася політика. У 2003-му чи 2004 році мій брат Павло був у партії «Наша Україна». Керівник іншої політсили хотів, щоб він перейшов до нього. Але Павло цього не зробив. Тоді наказали закрити завод. Це була шокова атака з усіх боків. Адже коли в тебе хімічний синтез, то завжди можна знайти порушення. Вони приходили і вдень і вночі. Я думала, що не витримаю. Я шукала допомоги, й один мій друг сказав: «Найбільший помічник тобі – ти сама, якщо ти впевнена у своїй правоті, то ти боротимешся».
Що таке емоційне вигорання від роботи, я не знаю. Його й нині немає, просто сили не ті.
Я реально оцінюю свій вік і можливості. Коли мені виповнилося 55, я почала задумуватися про час, коли буду змушена відійти від справ. Я не маю бути гальмом для компанії, щоб бізнес зупинився через те, що ним управляє людина, яка не крокує в ногу з часом. Подумала, що більше користі принесу, якщо відповідатиму за стратегію. Уже четвертий рік я не займаюся операційною діяльністю. Тепер думаю, коли відходити від стратегії, бо мої знання будуть не настільки важливими для компанії.
У мене немає дітей, і треба було навчити племінників полюбити мій бізнес і цінувати його так, аби він розвивався. Щоб моя робота не пішла в забуття. До передачі операційної діяльності я готувалася понад 10 років. Ми автоматизували та стандартизували всі процеси. Ми шукали людину з-за кордону, яка б допомогла молоді правильно керувати цим бізнесом. Бо коли «тьотя передала»,то одне, а коли дістав бізнес від людини, що управляла європейським бізнесом, зовсім інше. У 2017 році до роботи приступив Августін Дубничка зі Словаччини, але за півтора року пішов від нас, бо в нього захворіли малі діти. У мене було три кандидати, вибір пав на Володимира Костюка як найбільш підготовленого. Я не шкодую, що обрала його.
У 2022 році ми звикнемо жити з вірусом COVID-19. Вакцини можуть бути неефективними, бо вірус мутує. Варто вживати вітаміни С і D, а також цинк. Наша служба розвитку бізнесу думає, як звести їх усі разом, щоб був мультивітамінний комплекс. Сподіваюсь, до кінця року будемо його мати. Також ми плануємо цього року завершити клінічні випробування препарату, який in vitro показав високу ефективність у боротьбі з COVID. A 20 грудня передамо у дві лабораторії наші екс-прес-тести, аби подивитися, наскільки вони будуть ефективними.
