Про респіраторні інфекціїї відомо з далеких давен ( 2 ). Перші згадки про грип датуються 412 роком до н.е., коли Гіпократом було складено перший опис подібного до грипу захворювання. У Японії перші літописні згадки про захворювання на грип були відмічені у VIII сторіччі. У Європі аж у 1173 році описується епідемія, яка за клінічними ознаками була дуже схожа на грип. 1493 рік став значною віхою у відносинах людей з багатьма інфекціями. Після відкриття Колумбом Америки вірусними інфекціями захворіли неімунні до інфекцій Старого Світу тубільці. Протягом нетривалого часу вірусні інфекції знищили практично всіх індіанців. Місцеве населення сучасної Центральної Америки і Перу за ХVI сторіччя скоротилось приблизно з 60 млн. до 2 млн. чоловік. Перша задокументована пандемія грипу, яка забрала багато людських життів, відбулася у 1580 році. У той час з’явилося слово «інфлюенца», яке, за однією із версій, народилось в Італії після серйозної епідемії, яку приписували впливу (influence) зірок. За іншими гіпотезами – це слово походить від латинського «influere» (вторгатися) або від італійського «influenza di freddo» (наслідки охолодження). Слово «грип», яке застосовують у розмовній мові, походить від французького «gripper».
З того часу було задокументовано чимало епідемій, які забрали велику кількість людських життів ( 2 ).
Середня періодичність глобальних пандемій – 30-40 років, коли в результаті антигенного шифту утворюються принципово нові штами вірусів, проти яких у людства немає імунітету. Ці зміни переважно торкаються антигенної структури гемаглютиніну (Н) та меншою мірою нейрамінідази (N). Остання пандемія грипу відбулася 30 років тому назад, і сьогодні світ очікує на нову пандемію. Саме тому експерти Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я у 2004 р. визнали, що світ стоїть на порозі нової пандемії грипу і оголосили на планеті передепідемічну ситуацію.
Етіологія ГРВІ.
Віруси грипу, які були відкриті у 40-х роках ХХ століття, належать до 4 різних родин вірусів, що містять РНК, – ортоміксовірусів, параміксовірусів, коронавірусів і пікорнавірусів, та до 2 родин вірусів, що містять ДНК, – аденовірусів і герпесвірусів. Віруси грипу типу А і В відносяться до роду Influenzavirus A,B; вірус грипу типу С – до окремого роду Influenzavirus C.
Розповсюдженість вірусу грипу.
Практично всі епідемії грипу зароджуються у Південно-Східній Азії, де в теплому і вологому кліматі здійснюється мутація та рекомбінація вірусів. Тут віруси грипу активно обмінюються генетичним матеріалом. Не випадково класичні варіанти грипу мають «азіатські» назви: азіатський грип, гонконзький грип, «Шанхай» та ін.
Носієм та джерелом інфекції є хвора на грип людина. Грипом хворіють представники всіх рас, на всіх континентах, у різному віці, люди різної статі, у містах і найвіддаленіших куточках. Однак найбільша кількість захворювань спостерігається у дітей в віці від 1 до 14 років (37%), що в 4 рази більше, ніж у людей похилого віку (10%). Виявлена залежність рівня захворюваності від чисельності населення міста.
Контагіозність та перші прояви грипу.
Передача вірусу грипу відбувається повітряно-крапельним шляхом, коли вірус при чханні, розмові, кашлі виділяється у простір, знаходиться деякий час у вигляді аерозолю і вдихається іншою людиною. Інкубаційний період становить від кількох годин до 5 діб, проте найчастіше триває 1-2 дні. Хвороба розпочинається раптово: з’являється лихоманка, підвищується температура тіла, відчувається біль у суглобах, м’язах. На зміну лихоманці приходить відчуття жару, загальна слабкість, головний біль, що локалізується переважно у ділянці лоба, скронь і в очних яблуках, розвивається світлобоязнь, розбитість, пітливість, інколи порушується сон, спостерігається шум у вухах. Заразний період починається з кінця інкубаційного періоду, досягає максимуму через кілька днів після початку захворювання, а на 6-7 день концентрація вірусу у повітрі, що видихає хворий, різко знижується і вважається, що такий хворий не становить загрози для оточуючих, хоча існують дані про те, що і через місяць після захворювання на грип людина може інфікувати інших людей.
Патогенез.
Вірус грипу потрапляє до організму людини через респіраторну систему. В чутливих клітинах циліндричного епітелію верхніх дихальних шляхів відбувається розмноження вірусу і формування первинного вогнища інфекції. Спостерігається ураження клітин слизової оболонки трахеї та бронхів, що характеризується процесами дегенерації, некрозу та відторгнення загиблих клітин. Продукти клітинного розпаду, уламки клітин та накопичені токсичні білки відразу викликають інтоксикацію організму. Наявність симптомів інтоксикації є безумовною особливістю грипу, яка відрізняє його від інших гострих респіраторних інфекцій. Патологічний процес при грипі розвивається дуже швидко і фаза вірусемії супроврджується токсичними і токсико-алергічними проявами. Токсичні білки вірусу вражають судинну систему, підвищують проникливість стінок кровоносних судин, збільшують їх ламкість, що призводить до порушення мікроциркуляції. У свою чергу різке падіння тонусу судин призводить до виникнення венозної гіперемії шкіри та слизових оболонок, застойного повнокрів’я внутрішніх органів, а через деякий час – до тромбозу вен, капілярів та великих судин. Падіння тонусу дрібних судин та підвищення їх проникності призводить до ранніх змін у легенях – до набряку легенів та крововиливів у них, що становить високу ймовірність летальних наслідків.
Судинні порушення відіграють провідну роль у розвитку неврологічних симптомів. У виникненні циркуляторних порушень при грипі важливу роль відіграє нейротоксична дія вірусу та його нейротропність. Гіперсекреція спинномозкової рідини разом з розвитком циркуляторних розладів призводить до внутрішньочерепної гіпертензії і набряку мозку. Порушення у діенцефальній зоні мозку проявляються фазовими розладами вегетативної нервової системи, при цьому спостерігаються зниження артеріального тиску, брадікардія, підвищується секреція слизу в дихальних шляхах, збільшується потовиділення.
Репродукція вірусу в клітинах слизової оболонки респіраторного тракту призводить до формування місцевого запального процесу, що супроводжується появою катаральних ознак грипу через 1-2 дні після проявів симптомів інтоксикації (2 ).
Важлива роль в патогенезі грипозної інфекції належить імунним механізмам.
Клінічні прояви грипу.
Визначають типову і атипову форми грипу. Перебіг захворювання класифікують на легкий, середньої важкості та важкий ( 1 ).
Легкий перебіг грипу характеризується підвищенням температури до 380 С, симптоми можуть бути слабо виражені або відсутні взагалі.
При середньоважкому перебігу температура підвищується до 38,5 – 39,50 С і проявляються класичні симптоми захворювання. Це інтоксикація, катаральні симптоми, респіраторні симптоми, може діагностуватись синдром сегментарного ураження легенів та абдомінальний синдром.
При важкому перебігу грипу температура може підвищуватися до 40 – 40,50 С, з’являються ознаки енцефалопатії, які можуть виражатись у психотичних станах, судомних нападах, галюцинаціях. Спостерігаються судинні розлади у вигляді носових кровотеч, геморагій на м’якому піднебінні, блювання.
Гіпертоксична форма характеризується гіпертермічним синдромом, менінгізмом, енцефалопатією у поєднанні з гемодинамічним розладом ( у дітей такий стан називають нейротоксикозом, що є найчастішою причиною летальних наслідків грипу), набряково-геморагічним синдромом, який може проявлятись дихальною недостатністю аж до набряку легенів (геморагічна пневмонія ) та набряку мозку.
Ускладнення після грипу.
У разі, якщо грип проходить без ускладнень, на 2-4 день температура нормалізується, зникають катаральні явища, але явища постгрипозної астенії можуть зберігатися на протязі 2-3 тижнів. Якщо ж спостерігаються повторні підйоми температури, це може свідчити про нашарування бактеріальної флори, або про іншу вірусну інфекцію.
Вірусемія призводить до формування вторинних вогнищ грипозної інфекції в організмі. Крім цього, в патогенезі грипу відзначається транзиторний імунодефіцит, який продовжується близько місяця. Така імунодепресія спричинює можливий розвиток бактеріальних ускладнень та активацію вогнищ хронічних інфекцій. Найчастішим ускладненням є пневмонія, зумовлена вторинною бактеріальною інфекцією. Проте в окремих випадках може розвинутись вірусна пневмонія, яка характеризується високою летальністю. Зустрічається комбінована інфекція – вірусно-бактеріальна пневмонія. Серед інших вторинних бактеріальних ускладнень виділяють риніт, отит, синусит, гайморит, євстахіїт, тонзиліт, бронхіт, пієліт, цистит, тромбофлебіт та ін. Деколи розвивається менінгіт та енцефаліт. У дітей після перенесеного грипу у разі лікування саліцилатами може розвиватися синдром Рейє: гостре ураження печінки та головного мозку, яке проявляється сильною блювотою, і може призвести до набряку головного мозку. Через те, що вірус виділяється з організму нирками, грипозні імунні комплекси, фрагменти заражених клітин сенсибілізують ниркові тканини, що може спричинити виникнення гломерулонефриту (2). Пусковим моментом може бути переохолодження. Підвищення рівня міоглобіну в сечі може призвести до гострого порушення функції нирок. Ускладнення інфекційно-алергічного характеру можуть статися в серцевосудинній системі у вигляді міокардиту або перикардиту, особливо у літніх пацієнтів, що може призвести до виникнення серцевої недостатності. Часто розвиваються ускладнення, що проявляються м’язевими захворюваннями. Вони розвиваються і у дорослих і у дітей і виражаються у болях у м’язах, які проходять через декілька днів. Слід пам’ятати, що після грипу відбувається загострення багатьох хронічних захворювань.
Профілактика і фармакотерапія ГРВІ.
Поліетіологічність, унікальна мінливість вірусів ГРВІ і глобальний характер епідемій створюють труднощі для лікування і профілактики таких захворювань, тому вони продовжують залишатись малоконтрольованими інфекціями. За характером дії препарати, що застосовуються при лікуванні ГРВІ, поділяють на чотири основні групи (9):
1. Етіотропні, які діють на збудника захворювання.
2. Імуномодулюючі, які виправляють порушення системи імунітету, що виникають і розвиваються в процесі захворювання.
3. Патогенетичні, які направлені на боротьбу з інтоксикацією, обезводжуванням, судинними ураженнями, органними порушеннями, алергічними реакціями, а також на профілактику бактеріальних ускладнень.
4. Симптоматичні, які впливають на супутні симптоми захворювання.
За масштабами використання в Україні ці засоби розташовуються у зворотньому порядку, майже у 100% випадків лікування ГРВІ застосовуються препарати симптоматичної та патогенетичної дії. Лікарські засоби етіотропної і імуномодулюючої дії використовуються обмежено.
Найкращих результатів при лікуванні ГРВІ можна досягнути при застосуванні комплексу перерахованих засобів, враховуючи етіологію захворювання, порушення системи імунітету, патогенетичні відхилення і симптоматику. Монотерапія, як правило, не призводить до радикального вилікування. Одностороннє лікування може призвести до виникнення ускладнення та розвитку хронічного рецидивуючого захворювання (9).
Засоби етіотропної терапії – це, головним чином, хіміопрепарати. Існує дві групи протигрипозних препаратів етіотропгої дії, для яких доведена клінічна ефективність. Це блокатори М2-каналів – препарати амантадин, ремантадин та інгібітори вірусної нейрамінідази – занамівір та озелтамівір (6 ).
Противірусний ефект амантадина і римантадина реалізується шляхом блокування особливих іонних каналів, зформованих М2-білком вірусу грипу типу А, у зв’язку з чим порушується його здатність проникати в клітини і вивільняти рибонуклеопротеїн Тим самим інгібуються найважливіші стадії репродукції вірусів – проникнення у клітину та роздягання. Ремантадин є селективним інгібітором вірусу грипу А.
Нейрамінідаза – один із основних ферментів, що беруть участь у репродукції вірусів грипу типів А і В. При інгібуванні нейрамінідази порушується здатність вірусів проникати в чутливі клітини, гальмується вихід вірусу з інфікованої клітини і зменшується стійкість до інактивуючої дії слизового секрету дихальних шляхів, внаслідок чого гальмується подальше поширення вірусу в організмі. Інгібітори нейрамінідази також зменшують продукцію деяких цитокінів, перешкоджаючи розвитку місцевої запальної реакції і послаблюючи системні прояви вірусної інфекції.
Протигрипозні препарати мають значні протипоказання. Амантадин та ремантадин проходять через плаценту, тому призначати іх вагітним можна тільки у випадку крайньої необхідності. Адекватних досліджень, що свідчили б про безпечність їх застосування у вагітних, не проводилось. Виявлені аномалії розвитку серцево-судинної системи у немовлят, матері яких використовували амантадин під час вагітності. Описані ембріотоксичні ефекти у тварин, що приймали римантадин. Амантадин проникає у грудне молоко, тому його застосування при лактації не рекомендується. Даних про проникнення римантадину в грудне молоко немає. Адекватних досліджень щодо безпеки для дітей до 1 року не проводилося, тому блокатори М2-каналів їм протипоказані. Існують обмеження застосування даних препаратів у осіб похилого віку, з порушеннями функції печінки, при наявності захворювань центральної нервової системи. Застосування препаратів амантадинового ряду призводить до того, що віруси швидко мутують і стають до них резистентними. Вірус пташиного грипу є природньо стійким до таких препаратів ( 3 ).
Інгібітори нейрамінідази також здатні проникати через плаценту, в грудне молоко, мають несприятливі ефекти щодо розвитку плоду, тому призначення їх вагітним і лактуючим жінкам допускається тільки в разі крайньої необхідності.
Застосування даних препаратів має вікові обмеження. При їх застосуванні можливе порушення функції нирок, виникнення бронхоспазму у хворих з обструктивними захворюваннями легенів.
До засобів імунокоригуючої дії, насамперед, відносять вакцини. Виділяють декілька типів вакцин проти грипу, які різняться за складом, імуногенністю ( здатністю формувати імунну відповідь ) та реактогенністю ( здатністю викликати побічні реакції ) ( 1,2 ).
Вакцини першого покоління.
Це живі та цільновіріонні вакцини, що являють собою суспензії інтактних вірусних часток бажаних штамів і не містять бактеріального ендотоксину. Цей тип вакцин почали розробляти на початку 40-х років ХХ століття. Вони недостатньо очищені, а тому виявляють значну реактогенність і не рекомендуються для застосування у дітей.
Вакцини другого покоління.
Їх назівають розщепленими, або спліт-вакцинами. Після обробки цільновіріонних препапатів органічними розчинниками або детергентами відбувається дезінтеграція фосфоліпідної оболонки вірусу грипу з вивільненням і солюбілізацією поверхневих глікопротеїдів НА та NА. Такі розщеплені (спліт) вірусні вакцини містять у собі вірусоспецифічні компоненти вакцинних штамів вірусів грипу, вони очищені від ліпідів. Спліт-вакцини характеризуються значно меншим ризиком побічних реакцій, ніж цільновіріонні. В Україні дозволені до застосування спліт-вакцини ваксигрип і флюарикс.
Вакцини третього покоління.
Це субодиничні вакцини. Особливістю субодиничних вакцин є те, що вони мають у своєму складі тільки поверхневі білки вірусу – найчастіше НА, проте саме він є найбільш імуногенним білком вірусу грипу. Субодинична вакцина максимально очищена від білка, а тому має найменшу реактогенність. В Україні зареєстрована субодинична вакцина інфлувак.
На жаль, при ГРВІ, які є поліетіологічними захворюваннями, збудниками котрих можуть служити понад 200 вірусів різних таксономічних груп, вакцинопрофілактика практично не може забезпечити специфічного імунітету, а повторне багатократне введення вакцин призводить до алергізації організму. При застосуванні вакцин необхідно враховувати їх можливу побічну дію. При введенні препарату ваксигрип можлива місцева побічна дія у вигляді почервоніння, припухлості та болючості у місці введення препарату. У перші 48 годин підвищується температура тіла, відчувається нездужанна, стомленість, головний біль, потовиділення, міалгія, артралгія. Після введення флюариксу також можливе нездужання та підвищення температури тіла, а також відмічаються алергічні реакції різного ступеню вираженості аж до анафілактичного шоку. Застосування інфлуваку також призводить до виникнення місцевої побічної дії та загальної у вигляді підвищення температури тіла, загальної слабкості, головного болю, виникнення невралгій, парестезій, судом, тромбоцитопенії. Рідко, але можуть виникати васкуліти з порушенням функції нирок і неврологічними ускладненнями, такими, як енцефаломієліт, неврит та синдром Гійєна-Барре ( 5 ). Протипоказаннями до застосування вакцин є наявність гострих інфекційних захворювань, алергія до курячого білку та інших компонентів вакцини ( формальдегіду, броміду цетилтриметиламонію, полісорбату-80, гентаміцину, мертиолату), загострення хронічних захворювань. Перед застосуванням вакцини необхідно уважно вивчати інструкцію і суворо дотримуватись її рекомендацій, особливо щодо віку пацієнта.
Інтерферони та їх індуктори проявляють комбіновану дію: етіотропну та імуномодулюючу. Вони підвищують неспецифічну резистентність організму. Ці препарати мають особливе значення при лікуванні парагрипу і риновірусних інфекцій (9).
Основний механізм противірусної дії інтерферонів та їх індукторів (біологічно активних білків, що синтезуються клітиною в процесі захисної реакції ) полягає у пригніченні синтезу вірусних білків. Вони чинять противірусну дію, індукуючи в клітинах стан резистентності до вірусних інфекцій і модулюючи відповідну реакцію імунної системи, спрямовану на нейтралізацію вірусів або знищення інфікованих ними клітин. Інтерферонотерапія та інтерферонопрофілактика грипу в цілому підвищують резистентність організму проти грипу, при цьому вибір дози, схеми та шляхів введення препаратів мають бути ретельно обмірковані у кожному конкретному випадку. Існують дані, в яких заперечуються клінічна ефективність препаратів інтерферону при грипі, а також концепція іх клінічного застосування все ще сформульована у загальному вигляді ( 6 ). Більш перспективним підходом в плані підвищення активації механізмів резистентності організму вважається застосування індукторів інтерферону.
Високою терапевтичною активністю у поєднанні з низькою токсичністю відзначається препарат амізон, який був створений в Інституті фармакології і токсикології АМН України, пройшов повний цикл експериментальних та клінічних досліджень, з 1996 року дозволений для застосування і випускається ВАТ ФАРМАК (2,7). Це препарат з імуномодулюючою, інтерфероногенною, протизапальною, жарознижуючою, анальгезуючою, антиоксидантною, та противірусною дією є ефективним індуктором інтерферону. Завдяки поєднанню різносторонніх ефектів, які забезпечують широту терапевтичної дії амізона, він може застосовуватись при обширному колі захворювань переважно в якості прапарата патогенетичної терапії, у тому числі і при лікуванні постгрипозних ускладнень ( 7 ).
За останні 8-10 років особливості фармакологічної дії амізону детально вивчались в Інституті епідеміології та інфекційних захворювань ім. Л.В.Громашевського АМН України і в Луганському державному медичному університеті. Амізон індукує інтерферон при різних способах застосування, а саме при пероральному, внутрішньом’язевому, ректальному. Він може використовуватись у вигляді різних лікарських форм – таблеток, мазей, супозиторіїв. Навіть при місцевому застосуванні в разі аплікацій, мазей або водних розчинів амізон викликає індукцію інтерферону у клітинах різних систем і органів ( 2 ).
У 2006 році закінчились експериментальні вірусологічні дослідження вивчення механізму противірусної дії препарату амізон на збудника вірусу типу А, які продемонстрували здатність препарату до вірусостатичної дії, що пов’язано з його безпосереднім впливом на гемаглютинін вірусу грипу типу А. Амізон, за рахунок своїх імуномодулюючих властивостей, не тільки безпосередньо нейтралізує патогенні властивості збудника, але й стимулює захисні сили організму. В ході досліджень встановлено, що в загальнопатологічному аспекті амізон має деякі переваги над препаратом порівняння таміфлю, а саме низьку токсичність, практично повну відсутність протипоказань і значно меншу вартість. Рекомендовано амізон віднести до фармакологічної групи противірусних засобів. Сьогодні амізон включено до розділу J05 «Противірусні засоби для системного застосування» підрозділу J05А Х10 класифікаційної системи АТС. Препарат дозволяється для застосування у дітей з шести років.
Дуже важливо, що амізон, на відміну від більшості протизапальних препаратів, не спричиняє подразнюючої дії на слизову оболонку травного тракту і може бути рекомендованим навіть пацієнтам з фоновою ерозивно-виразковою патологією гастродуоденальної зони. Доведено, що амізон є високоефективним засобом профілактики і лікування грипу. При профілактичному прийомі, якщо і розвиваються гострі респіраторні вірусні інфекції, то вони протікають порівняно легко і не призводять до розвитку ускладнень. Препарат дозволено до застосування у дітей з шести років.
Побічнї ефекти амізону виражаються у відчутті гіркоти в роті та набряку слизової оболонки ротової порожнини ( 5 ).
Підвищенню ефективності лікування сприяє застосування фітотерапевтичних лікарських засобів з використанням методу, що базується на використанні лікарських форм із нативних рослин, які містять раціонально збалансовані і тонко дозовані природою співвідношення різних речовин, на відміну від виділених з них активно діючих компонентів (8 ). Такі лікарські засоби проявляють патогенетичну дію. Фітотерапевтичні засоби, як і самі лікарські рослини, діють не стільки на нозологічні прояви хвороби, скільки на весь спектр складних взаємовідносин організму з довкіллям. Лікарські засоби, виготовлені із нативних рослин, не дивлячись на відносно мало виражену на перший погляд фармакологічну дію, часом виявляються більш ефективними ніж очищені фітопрепарати або речовини, що з них виділені. Так, народні фітозасоби і до сьогодні з успіхом використовують для лікування грипу та застудних захворювань. Актуальними є настої з квіток бузини, липи та інших рослин, що виявляють пото- та сечогінну дію. Вживання достатньої кількості рідини забезпечує виведення з організму токсинів, і є вкрай необхідним при ГРВІ. Якщо загальний стан здоров’я хворого на грип потребує обмеження у прийомі рідини, то, наприклад, при артеріальній гіпертензії, серцевій недостатності, набрякових синдромах, доцільно застосовувати відповідні діуретики паралельно з інтенсивним питтєвим режимом. Калина, приварена малина, вітамінні збори та інші перевірені часом фітотерапевтичні засоби не втратили своєї актуальності і становлять вагомий додаток до фармакотерапії та попередження грипозних інфекцій.
Певний інтерес представляє група гомеопатичних лікарських засобів, тому що іх дія грунтується на мобілізації власних механізмів адаптації. Такий механізм дії мають гомеопатичні лікарські засоби, що застосовуються для лікуванні грипу та інших гострих респіраторних вірусних інфекцій. Це класичні гомеопатичні лікарські засоби, такі як агрі, фарингомед, антигрипін; надмалі дози потенційованих антитіл до фізіологічних регуляторів організму, зокрема, до гама-інтерферону – анаферон; препарати антигомотоксичної дії.
Необхідним для попередження грипу є застосування вітамінних препаратів. Клінічними дослідженнями доведено, що при вживанні полівітамінних комплексів значно збільшується рівень інтерферону в організмі. Вітаміни являються коферментами, тобто виконують роль складових частин ферментів, забезпечуючи таким чином нормальне функціонування організму.
Слід зазначити, що застосування для профілактики і лікування грипу таких препаратів, як дибазол, оксолінова мазь, теброфен, флореналь, пентоксил, інтерферон у вигляді крапель для інтраназального застосування не має достатніх підстав з точки зору доказової медицини ( 2 ).
При грипі не рекомендується застосовувати ацетилсаліцилову кислоту, особливо у дітей до 12 років, оскільки її прийом може призвести до виникнення синдрому Рейє, який проявляється у важкій блювоті і призводить до ураження головного мозку і печінки у дитини, що може становити загрозу для її життя. З обережністю у дітей застосовують і парацетамол, оскільки існують дані про виникнення синдрому Рейє і при його застосуванні.
Не варто вживати анальгін ( метамізол натрію), тому що він має гематотоксичні і імунодепресивні властивості. Як анальгезуючий та знеболювальний засіб краще застосовувати ібупрофен та німесулід.
Фармацевтичний ринок України представлений також препаратами для симптоматичного лікування ГРВІ, що знімають всі симптоми одночасно. Проте ці лікарські засоби рекомендується застосовувати з обережністю, вони становлять загрозу для пацієнтів в першу чергу з хронічними захворюваннями серцево-судинної системи, а також при інших захворюваннях. Такі препарати грип не лікують, а лише короткочасно полегшують стан хворого.
З метою підвищення резистентності організму до грипу необхідно переглянути, або модифікувати свій стиль життя, який бажано зберігати і надалі. З цього приводу рекомендується вживати здорову їжу, займатись фізкультурою, попереджувати виникнення стресових станів та відмовитись від шкідливих звичок (4).
У даному огляді представлені сучасні рекомендації щодо попередження та лікування гострих респіраторних вірусних інфекцій. Їх дотримання сприятиме збереженню здоров’я і профілактиці грипу, а у випадку інфікування вірусом грипу дозволить належно здійснювати фармакотерапію.
Список першоджерел.
1. С.Бондарчук. Пандемия гриппа не за горами? – Здоров’я України. – 2005. – №18.- С.44-45.
2. Грип та його профілактика: Навчальний посібник. За ред. Дзюблик І.В., Широбокова В.П. – К.: 2005 – 194с.
3. С.М. Гордиенко. Перелетный грипп приносит новые опасения. – Здоров’я України. – 2005 – №22. – С.58-59.
4. Драник Г.Н. Неспецифическая иммунопрофилактика острых респираторных вирусных инфекций. – Клінічна імунологія. Алергологія. Інсектологія. -2006 – №4 – С. 10-11.
5. Компендиум 2005 – лекарственные препараты. Под ред. В.Н.Коваленко, А.П.Викторова. – К.: МОРИОН, 2006. – 1 Том. – 1364с.
6. Посібник з хіміотерапії вірусних інфекцій: Навчально-методичний посібник для лікарів. За ред. Дзюблик І.В. – К., 2004. – 176с.
7. Фролов А.Ф., Фролов А.М., Лоскутова И.В. Амизон: опыт применения нового украинского препарата. – Укр. мед. часопис. – 2000. – №1. – С. 78-80.
8. Луи Броуэр. Фармацевтическая и продовольственная мафия. Последствия ее деятельности: дискредитация аллопатической медицины и серьезные проблемы состояния здоровья населения Запада / Пер с франц. Н.Н.Сенченко. – К.: Издательский дом «Княгиня Ольга», 2002. – 280с.
9. Ершов Ф.И. Антивирусные препараты. – М.: 98. – 192с.
