Іноземні політики та ЗМІ часто кажуть, що найбільшою перевагою України у війні є сила спротиву її народу. Як це працює у житті можна побачити на прикладі добровольчого медичного батальйону «Госпітальєри», що займається евакуацією та стабілізацією поранених з місць бойових дій. «Фармак» поспілкувався з начальницею штабу «Госпітальєрів» Анною Федянович (позивний «Багіра») про те, як живуть медики на війні, про добову кількість поранених та лікарів у полоні.
Для Анни війна почалася ще у 2014 році. Жителька Донбасу, маючи двох малих дітей на руках, з перших днів бойових дій стала волонтером, а потім пішла рядовою у батальйон ім. Джохара Дудаєва. Збирала та відвозила допомогу Анна і кіборгам 93-ї бригади, які тримали донецький аеропорт. З того моменту боротьба за незалежність України буквально стала частиною життя жінки. Діти виросли і звикли, що мама постійно їздить «на війну». А тендітна Анна стала незламною Багірою, яка з 2017 року забезпечує функціонування добровольчого медичного батальйону «Госпітальєри».
Про початок повномасштабної війни ми дізналися так само, як і всі українці, заздалегідь нас ніхто не попереджав. Але загроза «великого» вторгнення з’явилася ще у минулому році. Тому у нас був розроблений чіткий план дій під будь-який розвиток ситуації. Ми розуміли, що може зникнути мобільний зв’язок, і головним завданням було завчасно зробити розподіл бригад, які б знали куди їм їхати, де зустрічатися та як взаємодіяти.
Сьогодні наші бригади працюють у 7-ми областях, де проходять активні бойові дії. Головне завдання наших парамедиків – стабілізувати стан та довезти людину до медпункту чи лікарні. Працюємо за протоколом НАТО. За добу надаємо допомогу від 60 до 120 пораненим. Наразі це не лише військові, а й цивільні. Хоч ми і називаємося медичним батальйоном, розуміємо, що під час війни вже стали полком. Наразі у нас 150 медиків на позиціях та біля 150 – у резерві. Це ті люди, які не бояться влізти в саме пекло війни. Інколи вони годинами сидять в окопах під обстрілами. Будемо відвертими, далеко не всі лікарі готові до такого.
Путін отримав явно не те, чого хотів. Тепер Україну знають у всьому світі, а самі українці, як ніколи, об’єднані. Добро завжди перемагає зло! Тому і Україна переможе! І це буде нова епоха нашої держави!
Наші лікарі також отримують поранення. На жаль, є випадки, коли медиків вбивали. Вже двічі госпітальєрів брали у полон. І як вони до останнього борються за життя військових, ми до останнього боремося за них. Якщо вперше нам вдалося обміняти 3-х наших лікарів і повернути їх з полону додому, то ситуація щодо повернення з полону тих медиків, які перебували на території «Азовсталі», є складною. Це 5 осіб. Всіх їх було поранено. Буду відвертою, ми просили їх здатися у полон. Бо з полону у нас є шанс їх врятувати, а з того світу – ні. У нас є інформація щодо того, де вони зараз знаходяться. Хоча всі наші медики – цивільні люди, які заходили на територію «Азовсталі» без зброї, повернути їх складно.
Після того як наша госпітальєрка Катя, яку всі знають як Пташку «Азовсталі», заспівала пісню на розбомбленому заводі, відео потрапило до соцмереж і стало популярним. Але не тільки в Україні. Його підхопили російські ЗМІ, які заявили, що у полон взято українську снайперку. В обміні цивільної дівчини, яка надавала першу медичну допомогу і, так званої, «снайперки» колосальна різниця. На війні кожне слово може мати ціну, тому коментувати щось більше не можу. Над цією темою навіть повітря боїмося сколихнути.
Крім порятунку життів, війна змусила розібратися у купі інших важливих нюансів. Бували ситуації, коли є поранений і є лікар, який повинен його врятувати, але по дорозі ламається автомобіль, а довкола обстріли. Ми зрозуміли, що нам потрібні мобільні СТО. А потім почалися проблеми з бензином, і ми залежали від постачань пального. Але війна не чекає. Потрібно було місце, де б ми могли зберігати великі об’єми бензину та дизелю, щоб у періоди дефіциту мати запаси для виїзду на передову. Тому вирішили купити бензовоза.
Хоч наші дії і керуються штабом ООС, ми – добровольчий медичний батальйон, і закриваємо свої потреби самостійно. За період війни нам активно допомагають волонтери з усього світу. Найбільше – США, Велика Британія, Польща. Отримуємо допомогу навіть у криптовалюті. Тому путін отримав явно не те, чого хотів. Тепер Україну знають у всьому світі, а самі українці, як ніколи, об’єднані. Добро завжди перемагає зло! Тому і Україна переможе! І це буде нова епоха нашої держави!
Про себе Анна розповідає мало. Скромно відповідає, що не вважає свою роботу якоюсь особливою. Але по тому, як відгукується про колег, відразу стає зрозуміло, яке важливе місце «Госпітальєри» займають у її житті. Під час інтерв’ю до кімнати зайшов хірург Юрій Скребець. Анна ніби з новою силою почала розповідати про колегу:
– Знаєте, які люди у нас працюють? Ось Юрій Юрійович – Заслужений лікар України, який у перший день війни звільнився з керівної посади відомої лікарні, щоб допомагати військовим на фронті у лавах «Госпітальєрів». Сьогодні Юрій одружився. Сталося це у прямому сенсі в години між вивезенням поранених, після чого він одразу повернувся у штаб. Я захоплююся нашими лікарями.
