Резюме. За результатами обстеження 42 хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки (ВХ ДПК) встановлено патогенетичну роль порушення перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) та антиоксидантного захисту (АОЗ) і їх вплив на перебіг захворювання. Включення діаліпону (альфа-ліпоєва кислота) в комплексну терапію хворих на ВХ ДПК сприяє більш швидкому зменшенню клінічних проявів, поліпшує заживлення виразкових дефектів слизової оболонки і викликає позитивну динаміку показників ПОЛ-АОЗ, порівняно з базовою терапією, що обґрунтовує доцільність застосування запропонованої схеми з метою підвищення ефективності лікування.
Ключові слова: виразкова хвороба дванадцятипалої кишки, лікування, діаліпон.
В Україні однією із основних нозологій, що формують розповсюдженість і захворюваність хвороб органів травлення є виразкова хвороба (ВХ) шлунка та дванадцятипалої кишки (ДПК) [4, 5]. Вирішальне значення у виникненні і рецидивуванні понад 85-95 % всіх дуодентальних виразок має Helicobacter pylori (Hр) та велика щільність її колонізації [5]. Одним з механізмів пошкоджуючої дії Нр є активація процесів ПОЛ з пригніченням системи АОЗ, що призводить до посилення факторів агресії з утворенням виразкового дефекту [2, 3, 9]. Накопичення продуктів ПОЛ, які здатні гальмувати проліферативні процеси, є однією із причин зниження регенераторних властивостей слизової оболонки гастродуоденальної зони, а значить сприяє збільшенню терміну лікування, хронізації процесу та рецидивуючому перебігу захворювання [6]. Збільшення кількості продуктів ПОЛ у хворих на ВХ тісно пов’язано зі зниженням антиоксидантної активності сироватки крові внаслідок перерозподілу антиоксидантів в організмі, порушення їх всмоктування і підвищеного використання у вогнищі виразкового ураження [1, 10].
Лікування хворих на ВХ ДПК не завжди є достатньо ефективним, тому актуальним є пошуки схем оптимізації лікування. Відомо, що діаліпон є препаратом альфа-ліпоєвої кислоти, яка виступає як коензим в окислювальному декарбоксилюванні альфа-кетокислот, відіграє важливу роль в енергетичному обміні клітини; їй притаманні антитоксичні та антиоксидантні властивості та здатність відновлювати інші антиоксиданти.
Метою дослідження було підвищення ефективності лікування хворих на ВХ ДПК шляхом застосування діаліпону в комплексі з антихелікобактерною терапією.
Матеріали та методи дослідження
Обстежено 42 хворих на ВХ ДПК; 31 (73,8%) чоловіків, 11 (26,2%) жінок віком від 25 до 62 років. Тривалість захворювання складала 2,8±2,0 років. Діагноз встановлювали на основі клінічних, лабораторних, інструментальних та рентгенологічних досліджень. В І групу ввійшли 20 хворих, які отримували базову антихелікобактерну терапію (кларитроміцин, амоксцилін і омепразол в загальноприйнятих дозах), а також антациди, спазмолітики. В ІІ групу ввійшли 22 хворих, яким в комплексне лікування поряд з антихелікобактерною терапією включали препарат a-ліпоєвої кислоти діаліпон (“Фармак”), який вводили у вигляді 3% розчину 20 мл довенно крапельно з 200 мл 0,9% розчину натрію хлориду впродовж 5 днів з наступним застосуванням препарату перорально в дозі 600 мг/добу впродовж 10 днів. Антихелікобактерну терапію у хворих обох груп проводили упродовж 7 днів [8]. Клінічне обстеження проводили до лікування і на 2-3, 5-6, 10-11 і 13-14 дні лікування. Езофагогастродуоденофіброскопію (ЕГДФС) проводили до і після курсу лікування. Cтан ПОЛ оцінювали за вмістом в сироватці крові малонового альдегіду (МА) і дієнових кон’югатів (ДК), які визначали спектрофотометричним методом. Стан системи АОЗ оцінювали за активністю церулоплазміну в сироватці крові та насиченістю трансферину залізом, які визначали за методикою Г. 0. Бабенко. Статистичну обробку отриманих результатів дослідження проводили з використанням програми “Statistica 5.1 for Windows”.
За результатами дослідження встановлено, що динаміка клінічних проявів захворювання після курсу лікування була більш вираженою у хворих на ВХ ДПК ІІ групи. Так, у хворих ІІ групи зменшення основних клінічних синдромів захворювання у більшості (72,7%) хворих відзначалося на 3 дні раніше, ніж у хворих І групи. Зокрема, зменшення больового синдрому відзначалось на 1-2 день лікування, диспепсичного синдрому – на 2-3 день, астено-вегетативного – на 3-7 день лікування. За результатами ендоскопічного обстеження у 18 (81,8%) хворих ІІ групи відбулося заживлення виразкового дефекту слизової оболонки ДПК, а у 4 (18,2%), в яких у вихідному стані були виразки великих розмірів, значно зменшились виразкові дефекти, а також вогнища гіперемії і набряку. Заживлення виразок відбулося у 12 (60,0%) хворих І групи, а в 11 (55,0%) – залишились вогнища гіперемії і набряку.
При вивченні змін показників ПОЛ-АОЗ у хворих на ВХ ДПК І групи під впливом базової терапії виявлено лише тенденцію до їх позитивної динаміки, проте вірогідно вказані показники не змінювалися (табл. 1).
Таблиця 1. Динаміка показників ПОЛ-АОЗ у хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки під впливом базової терапії, (M±m)
Показники | Групи хворих | ||
Здорові, n=20 | I група, n=20 | ||
1 | 2 | ||
МА, ммоль/л | 65,42±3,15 | 94,68±6,70″ | 86,22±5,16 “ |
ДК, ум. од. | 1,38±0,07 | 2,05±0,14″ | 1,83±0,15″ |
Церулоплазмін, ум.од. | 25,74±1,03 | 42,86±3,52″ | 38,59±2,09″ |
Трансферин, ум.од. | 0,16±0,01 | 0,125±0,012″ | 0,134±0,012″ |
Примітки: 1 – до лікування; 2 – після лікування;
* – вірогідність відмінності до і після лікування, р<0,05;
” – вірогідність відмінності від показників у здорових, р<0,05
При вивченні змін показників ПОЛ-АОЗ у хворих на ВХ ДПК ІІ групи під впливом комплексної терапії із включенням діаліпону виявлено їх вірогідну позитивну динаміку (табл. 2).
Таблиця 2. Динаміка показників ПОЛ-АОЗ у хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки під впливом комплексного лікування із включенням діаліпону, (M±m)
Показники | Групи хворих | ||
Здорові, n=20 | ІІ група, n=22 | ||
1 | 2 | ||
МА, ммоль/л | 65,42±3,15 | 97,15±7,08″ | 71,63±5,34 * |
ДК, ум. од. | 1,38±0,07 | 2,10±0,18″ | 1,49±0,11 * |
Церулоплазмін, ум.од. | 25,74±1,03 | 43,25±3,29″ | 29,82±2,05 *” |
Трансферин, ум.од. | 0,16±0,01 | 0,125±0,011″ | 0,150±0,010 * |
Примітки: 1 – до лікування; 2 – після лікування;
* – вірогідність відмінності до і після лікування, р<0,05;
” – вірогідність відмінності від показників у здорових, р<0,05.
Встановлено, що у хворих ІІ групи після курсу лікування з включенням діаліпону вміст у сироватці крові МА зменшився на 26,3% (р<0,05), а вміст ДК – на 29,0% (р>0,05), що значно переважало вплив базової терапії; отримані показники ПОЛ вірогідно не відрізнялися від таких у здорових. Зміни показників АОЗ у хворих ІІ групи були більш вираженими порівняно з хворими І групи. Так, активність церулоплазміну порівняно з вихідним рівнем після курсу лікування зменшилась на 31,1% (р<0,05), показник насиченості трансферину залізом – підвищився на 20,0% (р<0,05).
Таким чином, результати комплексного обстеження хворих на ВХ ДПК до і після проведеного курсу лікування дозволили виявити недостатній ефект базової терапії щодо ліквідації клінічних та ендоскопічних проявів захворювання, вона вірогідно не впливала на показники ПОЛ-АОЗ. Враховуючи, що активація ПОЛ є універсальним механізмом пошкодження мембран [1, 7], можна вважати, що під впливом базової терапії не ліквідованими залишились важливі ланки патогенезу захворювання. Причому, збільшення кількості продуктів ПОЛ у хворих на ВХ тісно пов’язано із зниженням антиоксидантної активності сироватки крові внаслідок перерозподілу антиоксидантів в організмі, порушення їх всмоктування і підвищеного використання у вогнищі виразкового ураження [10], що підтверджено результатами наших досліджень. Включення діаліпону в комплексну терапію хворих на ВХ ДПК сприяло підвищенню ефективності базової терапії, що полягало в більш швидкій динаміці клінічних синдромів захворювання, зменшенні ендоскопічних проявів із поліпшенням заживлення виразкового дефекту слизової оболонки ДПК, що супроводжувалось вірогідною позитивною динамікою показників ПОЛ-АОЗ.
Висновки: Включення діаліпону в комплексну терапію хворих на ВХ ДПК сприяє підвищенню клінічної ефективності лікування, поліпшує заживлення виразкових дефектів слизової оболонки і викликає позитивну динаміку показників ПОЛ-АОЗ, що обгрунтовує доцільність застосування запропонованої схеми з метою підвищення ефективності лікування.
Перспективи подальших досліджень в даному напрямку полягають у вивченні впливу діаліпону на інші патогенетичні ланки ВХ ДПК та оцінка віддалених результатів лікування.
Література:
1. Барчук М.А, Прилепова І.А Динаміка показників перекисного окислення ліпідів та ферментної ланки антирадикального захисту під впливом лікування пацієнтів з виразковою хворобою // Сучасна гастроентерологія. – 2002. – №2(8). – С. 59-61.
2. Будкова Е.А., Шафер Н.П., Кутепова Т.А. Иммуноперекисные нарушения у больных язвенной болезнью двенадцатиперстной кишки // Росс. журн. гастроэнтерол., гепатол., колопроктол. – 1998. – №5.- С.36.
3. Нейко Е.М., Бабенко О.І. Патогенетична роль хелікобактеріозу у формуванні хронічного гастриту та виразкової хвороби // Галицький лікарський вісник. – 2001. – Т.8, №2. – С. 155-157.
4. Передерий В.Г. Проблема лечения язвенной болезни остаётся актуальной // Здоров’я України. – 2003. – №4. – С.19.
5. Передерий В.Г., Ткач С.М., Скопиченко С.В. Язвенная болезнь. Прошлое. Настоящее. Будущее. – К. – 2001. – 125с.
6. Состояние дуоденального эпителия при заболеваниях ДПК / А.М. Корепанов, А.Е. Шкляев, Е.Н. Никитин, И.Г. Малахова // Клинич. медицина. – 2004. – №11. – С. 29-30.
7. Циммерман Я. С. Гастродуоденальная патология и Helicobacter Pylori: точка зрения // Клин. фармакол. и тер. – 1999. – №2. – С.37-41.
8. Effectiveness of triple therapy and quadruple therapy for Helicobacter pylori eradication / H.J. Jang, M.H. Choi, Y.S. Kim et al. // Korean J Gastroenterol. – 2005 Nov. – Nо 46(5). – P.368-372.
9. Oparin A.G., Oparin A.A. Oxidative stress in mechanism of psychosomatic disorders realization in duodenal ulcer in students // Ter Arkh. – 2005. – Nо 77(2). – P.32-34.
10. Tannaes T., Bukholm I.K., Bukholm G. High relative content of lysophospholipids of Helicobacter pylori mediates increased risk for ulcer disease // FEMS Immunol Med Microbiol. – 2005, Apr 1. – Nо 44(1). – P.17-23.
Virstyuk N.H., Solyanyk M.M.
Dialipon Efficiency in Complex Treatment of Patient with Duodenal Ulcer.
Summary: Having examined 42 patients with duodenal ulcer there has been established the pathogenetic role of disturbance of peroxide lipids oxidation ( POL) processes and antioxidant defence (AOD) and their influence upon the disease course. Introduction of dialipon into complex therapy of patients with duodenal ulcer contributes to the decrease of clinical manifestations, improves healing of the mucous membrane ulcerous defects and causes positive dynamics of POL-AOD indices in comparison with the basic therapy. It substantiates expediency of the suggested scheme use to improve the treatment efficiency.
Key words: duodenal ulcer, treatment, dialipon.