Ці квітневі дні для всіх наповнені клопотами, адже наближаються і сумні, і радісні дати — річниця аварії на Чорнобильській АЕС та Великдень. До них готуються громадські організації, благодійні фонди і підприємства, у тому числі і київський «Фармак». За традицією, фармацевти проведуть зустрічі з ветеранами Великої Вітчизняної війни, інвалідами та чорнобильцями, щоб привітати їх і вручити подарунки. Конфедерація ділових жінок України, спільно з якою організують вшанування ліквідаторів аварії на ЧАЕС та ветеранів праці, передала від себе побажання, щоб до подарункових наборів обов’язково поклали корвалол, барбовал, корвалдин та інші ліки, які випускає «Фармак». Ці лікарські препарати добре відомі, без них, певно, не обходиться жодна українська родина.
— Це не інноваційні препарати, але вони завоювали величезну популярність, передусім тому, що якісні і, як кажуть у народі, — дуже помічні, — говорить Філя Жебровська, генеральний директор ВАТ «Фармак». — У 2008 році ми замінили лінії, на яких майже півстоліття випускалися ці ліки. Щоб добре всім знайомі препарати і надалі залишалися якісними та ефективними, ми витратили 11 млн. євро на технічне переоснащення виробництва відповідно до норм та правил GMP. Безперечно, за 85 років існування підприємства наша продукція побувала в кожній домашній аптечці і в кожному лікувальному закладі.
— Експерти вважають, що державу умовно можна назвати фармацевтично незалежною, якщо вітчизняні підприємства випускають препарати, стратегічно важливі для охорони здоров’я — інсуліни, кардіопрепарати, противірусні тощо. Це захищає громадян країни, бо їхні життя і здоров’я не залежатимуть від зарубіжних монополістів, які на власний розсуд вирішують, коли постачати ліки і за якими цінами: згадайте, що коїлося під час епідемії грипу в 2009 році. Чи можна вважати, що «Фармак» долучився до фармацевтичної незалежності країни?
— Ідеться, швидше, не про незалежність, а про безпеку. Ніхто ж не ставить питання, що країна мусить стовідсотково забезпечити лікувальний процес препаратами власного виробництва. Одначе коли йдеться про інфекційні, ендокринні, серцево-судинні захворювання, про вакцинацію дітей, то основа має бути вітчизняною. Важливо, щоб держава визначилася, в які програми вкладати кошти, як реагувати на виклики тисячоліття.
— Що зі стратегічно важливого списку випускає «Фармак»?
— Інсуліни, противірусні препарати. До речі, епідемія грипу 2009 року була нагодою перевірити, наскільки готова наша фармація до таких надзвичайних ситуацій, що в нас є, а чого — бракує. Проте, на жаль, звернули увагу не на виробництво, а на аптеки, в яких перевіряли запаси й показували порожні полиці. А ми, як і інші вітчизняні виробники, працювали тоді цілодобово, щоб забезпечити людей необхідними ліками і від грипу, і від сезонних респіраторних вірусних інфекцій. Ми багато зробили для того, аби населення побачило, що необхідні ліки надходять до аптек, і перестало панікувати.
Якщо взяти групу противірусних препаратів, то у 2010 році близько 50% обсягу продажів в Україні — наша продукція. Є у списку і добре відомі ліки, і нові, той-таки інтерферон, які випускаємо із застосуванням біотехнологій. За результатами першого кварталу нинішнього року, як ми бачимо, перевага віддається саме нашій продукції (але, на превеликий жаль, у кількостях ринок споживає майже 70% вітчизняних лікарських засобів (ЛЗ) і 30% — імпортних, а в грошовому виразі — 30% — вітчизняних ЛЗ і 70% — імпортних). Відомо, що понад 80% лікарських препаратів люди купують за власні кошти, вибирають фірму-виробника на власний розсуд, голосують гаманцем за те, чому довіряють.
— Небагато держав світу випускають інсуліни. І Україна входить до їх числа. Ви мали досить великі плани щодо інсуліну, все вдалося реалізувати, чи криза завадила?
— Усього три компанії у світі займаються випуском інсулінів. За нинішніх умов ні наша держава, ні тим паче фармацевтична компанія не може виділити вдосталь коштів для розробки та випуску новітніх, оригінальних препаратів, — на це транснаціональні компанії витрачають мільярди доларів. Але через трансфер технології є можливість залучати те, що потрібно для безпеки держави, — ми цим почали займатися ще у 1999 році. Українська фармкомпанія повинна мати такий рівень виробництва і таку репутацію, щоб зарубіжні партнери звернули на неї увагу, поставилися з довірою. Ми довели свою готовність до такої співпраці. Спільний з транснаціональною компанією проект було реалізовано у два етапи: спершу ми випускали інсулін з ін-балк, а в 2006 році ввели в дію нову лінію, сертифіковану за стандартами GMP, і запустили виробництво інсулінів із субстанції за повним циклом. Зараз іде процес передачі трансфер-технологій з випуску інсуліну в картриджах. Загалом, у цьому напрямі ми маємо плани на співпрацю до 2020 року.
— З логотипом «Фармак» сьогодні випускається понад 200 найменувань препаратів. Наскільки складно працювати з таким портфелем?
— Дуже складно, але для великої компанії, яка випускає генерики, це необхідно. Для нас надзвичайно важливо, щоб наш ріст випереджав розвиток фармацевтичного ринку. Протягом останніх трьох
років ми майже вдвічі збільшили обсяги реалізації продукції. Завдяки чому тримаємо такий темп? Щорічно впроваджуємо випуск 15—16 нових препаратів, нинішнього року заплановано 13. А що стосується розробок, то в списку вже є 45 назв, і ще 35 розглядаємо як перспективні, — їх повинна затвердити інноваційна рада.
— Не припиняються дискусії, чим краще лікувати хворих — оригінальними препаратами чи генериками. Одні лікарі кажуть, що це не має значення, важливо, аби терапія була підібрана правильно, інші вважають, що слід давати лише оригінальні препарати, — хоч дорогі, зате дієві.
— Обидві сторони мають рацію: справді, треба правильно підібрати схему лікування. І добре було б лікуватися лише оригінальними препаратами. Але жодна держава не в змозі відмовитися від генериків, бо неспроможна забезпечити лікування своїх громадян лише оригіналами. Це аксіома. Крім цього, слід зважати на те, що в громадян не вистачить на це грошей, бо коштують вони досить дорого.
Важливо, щоб була довіра: у пацієнта — до лікаря, а в лікаря — до виробника фармпрепаратів. Знаєте, чому довкола наших інсулінів немає вигадок? Бо, певно, більшість ендокринологів, які працюють в Україні, побували на виробництві. Ми їм усе показали — куди надходить сировина, як проходить технологічний процес, як здійснюється контроль якості, умови зберігання на складі готової продукції. Це переконує краще за слова.
— Найбільше чуток циркулює навколо субстанції, з якої виготовляють генерики, — є сумніви з приводу якості, бо закуповують її в Китаї. Тим часом представники німецьких, англійських фармфірм цього не приховують, адже світовий центр виробництва субстанцій міститься саме в Китаї. Чому ж українські фірми уникають розмов про те, звідки беруть сировину?
— Усі транснаціональні компанії з так званою вертикальною інтеграцією, тобто від випуску субстанції до готового препарату, мають заводи в Китаї. Тому говорити, що українські виробники купують у Китаї, а Великобританія чи Німеччина від нуля до упаковки все роблять на власній території, — це є міфи. Слід побувати на заводах у Шанхаї, щоб переконатися, наскільки сучасний, високотехнологічний там рівень виробництва. Китайці вклали колосальні кошти у переоснащення виробництва, в них немає сумісних технологічних схем, — якщо на лінії випускають гентоміцин, то лише його, і більше нічого. З однієї й тієї лінії забирають продукцію всі країни — і ми, і Європа, тож основа для виготовлення ліків у нас однакова.
Ми вже не реагуємо на нісенітниці, коли навіть політики кажуть, що українські заводи випускають «не таблетки, а крейду». Сьогодні лідери ринку, і «Фармак» у тому числі, так оснащені, що про крейду не може бути й мови. Хто ж вкладатиме мільйони євро у технічну модернізацію, щоб економити на сировині й випускати явно неефективні лікарські препарати?! Все виробництво базується на комп’ютерних програмах, контролюється щосекунди, на якість ліків не впливає людський чинник, тут немає права на помилку. Час уже відмовлятися від міфів.
— Які перспективи відкриває вступ України до Системи співробітництва фармацевтичних інспекцій PIC/S?
— Це свідчить про визнання системи забезпечення якості виробництва лікарських засобів в Україні, адже цьому передував міжнародний аудит вітчизняних підприємств, у тому числі «Фармаку». Приєднання до
PIC/S полегшить укладання угод на виготовлення фармпродукції між українськими компаніями та фірмами країн-учасниць. Стає можливим випуск продукції зарубіжних фірм на наших лініях, власне, ми вже реалізуємо такий проект.
Міжнародному співробітництву ми приділяємо велику увагу. Нам вдалося зберегти зарубіжні ринки збуту, — майже 20% своєї продукції експортуємо, і не лише в країни СНД, а й у Польщу, Болгарію, країни Балтії. Однак не всі питання можна вирішити самостійно, потрібна державна підтримка. Ми співпрацюємо з Узбекистаном, але не можемо отримати гроші за нашу продукцію: вони «зависають» не у наших партнерів, а в банках, бо там не проводиться конвертація узбецької валюти ні в долари США, ні у гривні, ні в російські рублі. Це стосується не лише нашого підприємства, а всіх, хто сьогодні відправляє до Узбекистану власну продукцію. Самотужки виробники-експортери цього не вирішать, потрібна міжурядова угода. І якнайшвидше, бо Україна може втратити цей ринок.
— Програма «Фарма-2020», яка діє в Росії, викликає заздрість в українських колег, — там держава розуміє важливість розвитку вітчизняної фармації. Яка підтримка держави потрібна українській фарміндустрії? Чи головне — аби не заважали?
— Я недавно брала участь у робочій зустрічі, де спілкувалася з колегами та науковцями. Вселила надію розмова з академіком
А.Сердюком, президентом АМН, який розуміє, що науковці і фармвиробники повинні працювати пліч-о-пліч. Що нам потрібно найбільше? Ті препарати, які розробляють науково-дослідні інститути, мають бути включені у стандарти і формуляри лікування, щоб на них орієнтувалися, підбираючи терапію хворим. Бо як інакше новий препарат дійде до пацієнта? Якщо будемо бачити, що є такий ланцюжок, то знайдемо кошти на клінічні й доклінічні дослідження, на фармацевтичні розробки. Ми готові вкладати гроші, готові дослухатися — а що потрібно системі охорони здоров’я? Які плани має МОЗ, і чи вписуємося ми в них?
— Фармбізнес не просить грошей на розвиток, не вимагає пільг, а лише хоче знати правила гри?
— І щоб їх усі дотримувалися. Під час реалізації проекту трансферу технологій із виробництва інсулінів ми нагромадили досвід роботи з генно-інженерними препаратами й вирішили ним скористатися. Взялися за програму впровадження випуску вакцини проти поліомієліту. Проект погодили з МОЗ, звернулися до РНБО, — бо я вважаю, що це питання стосується безпеки країни. Ми пройшли довгий шлях, нарешті все затвердили. З пачками документів і програмою звернулася до банку: у мене є програма і підтримка держави, є гроші, але їх недостатньо, хочу взяти кредит, щоб побудувати біотехнологічну лабораторію і виробництво для випуску вакцин.
Однак затверджена програма — це одне, а зелене світло на ринок вакцин — зовсім інше. Ми зареєстрували вакцину проти поліомієліту з провідним інститутом світу — Нідерландським інститутом вакцин. І що зробило міністерство? Внесло зміни до календаря щеплень. Вони його не скасували, а перейшли на багатокомпонентну вакцину. І потреба в однокомпонентній вакцині проти поліомієліту відпала.
Як нам пояснили, все це заради того, щоб робити один укол, а не кілька, як було раніше. Тоді ми почали працювати над вакциною проти гепатиту В, зареєстрували, затвердили, а потім почули: запасів цієї вакцини достатньо, ми не будемо її закуповувати. Ось такі підходи і руйнують відносини держави та бізнесу: тут не лише підтримки немає, а й довіри бракує. У результаті, ціна щеплення багатокомпонентною вакциною удвічі вища, ніж набором однокомпонентних вакцин від тих самих хвороб. Як наслідок — грошей на щеплення у держави не вистачає, вакцин бракує, а люди мусять купувати їх за власний кошт. Частина населення взагалі відмовляється від вакцинації.
— В усьому світі фармфірми люблять вести полювання «на мізки». І починається воно з університетів. Де ви шукаєте кадри?
— Ми теж полюємо на розумні голови, а ще більше любимо вирощувати їх самі. Співпрацюємо з багатьма навчальними закладами — беремо випускників нашого, фармацевтичного університету, політехнічного, а також університету харчових технологій, які готують фахівців із біотехнологій. Ми дуже помолодшали, — раніше середній вік на «Фармаку» був 45 років, а тепер — 36.
У нас є вчена рада, яка має програму підготовки молодих вчених. У нас є школа з вивчення англійської мови, де за гроші підприємства навчаються перспективні молоді фахівці. Також є курси, на яких навчають основ менеджменту, бо це дуже потрібно технологам. Усім молодим спеціалістам, на жаль, не можемо надати житло, однак є програми, які допомагають їм у вирішенні житлових проблем. Ми виплачуємо відсотки з іпотечних кредитів наших фахівців, а також часткові компенсації тим, хто винаймає житло. Останні два роки даємо найвищу заробітну плату, розробили систему бонусів, прагнемо зацікавити кожну людину працювати старанно і професійно.
— Сучасний бізнес — це не лише плани і технології, а й соціальна відповідальність.
— Для «Фармака» це відповідальність не лише перед своїми працівниками, а й перед суспільством, адже наша продукція соціально важлива. Це також турбота про довкілля, вирішення екологічних питань. Система менеджменту підприємства сертифікована в національній та міжнародній системах сертифікації по ІSО 9001:2000, ISO 14001 та ISO 13485.
Звісно, надаємо допомогу багатьом медичним закладам, організаціям «Червоного Хреста», благодійним фондам, які опікуються інвалідами війни, дітьми-інвалідами, сиротами. Торік ми на це спрямували понад 7 млн. гривень.
— Неодноразово чула, що в дитячому будинку «Малятко» всі вдячні «Фармаку» за постійну турботу та щедрі подарунки дітям. Але мало хто знає, що ви, разом із В.Поляченком, взяли під опіку дітей, котрі стали вашими хрещениками. Дівчатка захоплено розповідають історію про те, як ваша підопічна готувалася до випускного балу в школі, яку чудову сукню і черевички ви з нею купили.
— Ідея належить Володимиру Аврумовичу Поляченку. «Київміськбуд» дуже багато допомагав дитбудинку, але затишний побут далеко не все вирішує в житті дітей, позбавлених материнського і батьківського піклування. Директори заводів, які входили до складу холдингу, вирішили опікуватися дівчатками й хлопчиками, як своїми хрещениками. І ми приєдналися до цього. У мене дві дівчинки, вони вже дорослі. Надя працює, але ми все одно з нею зустрічаємось, усе обговорюємо: вона має слабке здоров’я, тож цьому приділяємо найбільшу увагу. А красиву сукню ми вибирали для Віки — хотілося, щоб у школі на випускному вона виглядала не гірше за ровесниць, яким усе це купували батьки. Вона відмінно закінчила школу, вступила на юридичний факультет Національного університету імені Шевченка. Навчається на бюджетному відділенні, отримує стипендію. Ідея турботи про хрещеників полягала в тому, щоб допомогти сиротам здобути освіту, освоїти фах, отримати роботу. Під час канікул Віка працює в нас у юридичному відділі, прибігає до мене і на роботу, і додому.
Ми їздимо в «Малятко», допомагаємо з ремонтами, побудували медичний центр, завжди підтримуємо ліками. Власним коштом відкрили капличку, — тепер діти мають де помолитися. Я тішуся тим, що до цього всього причетна. Мені натякають, що хрещениці вже дорослі, час подумати про маленьку.
— Подумали?
— Попросила: дайте мені хлопчика, щоб у хрещениць був братик. Я не уявляю вже себе без них.
— Ви задоволені результатами 2010 року?
— Дуже, адже ми стали лідерами фармацевтичного ринку. Коли я зустрічалася з трудовим колективом, відзвітувала лаконічно: ми виконали всі зобов’язання, до останнього пункту, які були записані в колективному договорі.
Як і планувалося, впровадили 14 нових препаратів, здали дві технологічні лінії, завершуємо роботу щодо мазей і драже діазолін. Усі технологічні лінії, які в нас працюють, сертифіковані по GMP. Наступне завдання — дослідження біоеквівалентності лікарських препаратів. Плануємо це завершити у 2013 році, а після того працюватимемо над створенням наукового центру інноваційних технологій, візьмемося за нові проекти. «Ліки без кордонів» — амбітний, але цілком реальний проект. Хочеться створити в Україні підприємство європейського зразка, для лікарських препаратів якого, умовно кажучи, не було б кордонів. Щоб досьє «Фармака» ми могли подати у будь-яку країну світу і без проблем зареєструвати там свій препарат. І щоб цей процес залежав від наших намірів та побажань, а не лише від можливостей. Це та висока планка, яку я сьогодні ставлю перед собою і перед колективом.
