Ключові слова: імунітет, індуктор інтерферону, амізон, діти.
Гострі респіраторні вірусні інфекції (ГРВІ) – найпоширеніша патологія, на частку якої припадає близько 90% усіх інфекційних хвороб. Основними етіологічними агентами ГРВІ є аденовіруси, риновіруси, віруси респіраторно-синтиціальної інфекції (РС-інфекція), грипу та парагрипу, коронавіруси, а також віруси ECHO і Коксакі (тип А і В).
Незважаючи на різноманітність етіологічних чинників, патогенез більшості ГРВІ загалом характеризується єдиними механізмами. Тривалість інкубаційного періоду становить від 2 до 5 діб. (у середньому 2-3 доби). Інфікування респіраторними вірусами супроводжується взаємодією збудників з рецепторами епітеліоцитів слизової оболонки верхніх дихальних шляхів. Віруси проникають всередину епітеліоцитів, вивільняють свій геном і переналаштовують роботу інфікованої клітини. У результаті цього клітинні ферменти задіюються в синтезі вірусних білків, що призводить до утворення нових – дочірніх віріонів. При цьому в інфікованій клітині порушуються фізіологічні механізми життєдіяльності, наростають метаболічні зміни. Процес первинної вірусної реплікації закінчується вивільненням дочірніх віріонів з інфікованої клітини. Утворені віріони проникають у ще неушкоджені епітеліоцити слизової оболонки дихальних шляхів, а також надходять у судинне русло. Вірусемія, що розвивається при цьому, клінічно проявляється симптомами продромального періоду захворювання (нездужання, озноб, головний біль та ін.). Вірусемія, як правило, має короткочасний характер і не призводить до генералізації, але за певних умов може сприяти подальшому поширенню інфекції. Зворотний розвиток патологічного процесу характеризується елімінацією вірусу і повним одужанням, або формуванням латентної чи хронічної форми захворювання за аденовірусної та респіраторно-синцитіальної вірусної інфекцій, які відіграють важливу роль у формуванні хронічних захворювань ЛОР-органів і бронхолегеневої системи.
Найважливішим фактором неспецифічної резистентності організму проти вірусів є система інтерферону, яка, як правило, істотно випереджає специфічні способи захисту.
Інтерферонова система є природною захисною системою організму. Її основна роль – інгібування реплікації вірусів. Тим самим вона протистоїть вірусним інфекціям. Однак, крім противірусної функції, інтерферонова система має й цілу низку інших: імунорегуляторну, нейромодулювальну тощо. Досить часто спостерігається супресія вироблення інтерферону, що призводить до зниженої опірності вірусним інфекціям, до їхніх частих рецидивів. Навіть серед популяції умовно здорових жителів м. Москви до 20% мають продукцію інтерферону, нижчу за норму. Існує кілька причин зменшення біосинтезу інтерферону: генетичні (II група крові, синдром Дауна) [6, 40], стрес [27], дефіцит вітамінів та/або мікроелементів [7] тощо. Призначення препаратів інтерферонів у разі зниженої природної продукції цього цитокіну відіграє роль замісної терапії, що може бути використане як для профілактики, так і для лікування сезонних епідемій ГРВІ незалежно від штаму вірусу, який спричинив епідемію [41], що вигідно відрізняє препарати інтерферонів від вакцин, які ефективні тільки проти конкретних штамів.
Спочатку в клінічній практиці застосовували людський лейкоцитарний інтерферон. Однак використання інтерферону, отриманого в культурі клітин людини, навіть за умови використання найдосконаліших систем контролю не може дати змогу зі 100% вірогідністю гарантувати, що отриманий препарат не містить вірусів імунодефіциту людини, гепатитів В, С, D тощо. Крім того, незважаючи на високоефективні методи очищення одержуваної сировини, повністю позбутися баластних білків неможливо. Тому препарати людського лейкоцитарного інтерферону потенційно є сильними алергенами. Між тим, сам інтерферон не є алергеном. З розвитком генної інженерії, останніми роками надзвичайно широко використовуються препарати рекомбінантного інтерферону.
Суворим протипоказанням до застосування препаратів інтерферону є аутоімунні захворювання. Під час вагітності та годування груддю рекомбінантні інтерферони застосовують з обережністю [15]. У зв’язку з наявністю таких суттєвих обмежень, безпечнішим є використання індукторів інтерферону – речовин, здатних посилювати вироблення ендогенного інтерферону самою людиною.
Індуктори інтерферону видаються одними з найбільш перспективних препаратів для профілактики сезонних епідемій ГРВІ. Це пов’язано з тим, що вони “включають” природні механізми противірусного захисту, які зберігаються навіть після застосування цих препаратів [27].
Під час застосування інтерферону (ІФН) або індукторів інтерферону (ІІФН) стимулюється активність внутрішньоклітинних ферментів, що мають антивірусну активність (2′, 5′ A-синтетази, протеїнкінази, Мх-білка), які пригнічують внутрішньоклітинну реплікацію вірусів. Крім того, ІФН та ІІФН мають імуномодулюючу дію, яка, зокрема, полягає в підвищенні функції макрофагів і природних кілерів, що є основним противірусним захистом організму [16].
Наразі подвійні сліпі плацебо-контрольовані випробування встановили ефективність застосування кількох низькомолекулярних індукторів інтерферону – аміксину, циклоферону, бендазолу і дипіридамолу. При цьому останні два препарати спочатку мали показання до застосування як вазодилатари. Незважаючи на те, що багато вазодилататорів потенційно є індукторами інтерферону [6, 40], клінічна ефективність їх застосування не підтверджена.
Аміксин і циклоферон – подібні індуктори біосинтезу інтерферону, при цьому перший є переважним індуктором біосинтезу інтерферону-alfa/betta Т-клітинами, а другий – інтерферону-alfa В-клітинами. Подвійні сліпі плацебо-контрольовані випробування показали клінічну ефективність препаратів, яка в разі профілактики ГРВІ сягає 80% [42].
Бендазол (дибазол) потенціює утворення інтерферону [20]. Подвійні сліпі плацебо-контрольовані випробування показали, що профілактичне вживання бендазолу виявляється ефективним у понад 80% випадків для профілактики сезонних епідемій ГРВІ [24]. Обмеження до застосування бендазолу: літній вік, індивідуальна непереносимість препарату [15].
Дипіридамол є індуктором інтерферону як in vitro [39], так in vivo [10]. Плацебо-контрольовані випробування показали, що препарат ефективний у понад 90% випадків для профілактики в період епідемій ГРВІ [25]. Незважаючи на те, що ефективність профілактичного застосування дипіридамолу є вищою, ніж у бендазолу, препарат має суттєві обмеження до застосування: дитячий вік (до 12 років), вагітність, годування груддю через відсутність даних про безпеку застосування в цих групах, індивідуальна непереносимість препарату [8].
Таких побічних ефектів практично повністю позбавлений вітчизняний препарат амізон виробництва ВАТ “Фармак”, що належить до групи противірусних препаратів для системного використання [3] та чинить виражену інтерфероногенну, противірусну, знеболювальну, протизапальну та жарознижувальну дію.
Амізон створено в Інституті фармакології НАМН України, він пройшов повний цикл експериментальних і клінічних досліджень і згідно з рішенням Фармакологічного комітету МОЗ України (протокол №8 від 31.10.1996 р.) дозволено до клінічного застосування та зареєстровано в Україні (реєстраційні свідоцтва № UA/6493/01/01 і № UA/6493/01/02) як противірусний, протизапальний і жарознижувальний засіб. Це оригінальна хімічна сполука, що належить до похідних ізонікотинової кислоти, – N-метил-4-бензилкарбамідопіридинію йодид [17, 12, 14]. У результаті експериментальних досліджень, проведених у НДІ фармакології і токсикології АМН України, Інституті біохімії ім. О.В.Палладіна, Інституті біохімії ім. О.В.Палладіна, Інституті біохімії ім. О.В.Палладіна, Інституті біохімії ім. О.В.Палладіна. О.В.Палладіна, Інституті фізіології ім. О.О.Богомольця НМН України. О.О.Богомольця НАН України, в яких вивчали механізм фармакологічної дії амізону, встановлено, що препарат поряд з аналгезуючою, протизапальною та жарознижувальною дією чинить виражену інтерфероногенну дію (тобто є індуктором ендогенного інтерферону) [4, 26, 36]. Отримані дані дали змогу рекомендувати його для лікування та профілактики захворювань вірусної етіології.
Таким чином, як в експериментальних умовах, так і в клініці було встановлено імуномодулювальні властивості амізону, а також чітко виражену антиоксидантну та мембраностабілізуючу дію. Так, є дані про вплив амізону на кислотну резистентність еритроцитів in vitro. Встановлено, що амізон підвищує кислотну резистентність еритроцитів, яка знижується під впливом продуктів життєдіяльності збудників пневмонії та внаслідок активації перекисного окислення ліпідів [5].
Щодо впливу амізону на імунні процеси, то після його застосування відмічено достовірне зростання кількості нейтрофілів, що фагоцитують, субпопуляцій Т-клітин, лімфоцитів СД3+ і СД4+ порівняно з такими ж показниками групи пацієнтів, які амізон не отримували. Позитивні зрушення відбулися і в гуморальній ланці імунітету – відновлення концентрації IgМ [19]. Раніше вважали, що деякі із зазначених характеристик (зокрема протизапальна та імуномодулювальна дія) взаємно виключають одна одну й не можуть бути притаманні одному й тому самому лікарському препарату. У цьому-то й полягає унікальність амізону, що зумовлює широту його терапевтичної дії, а отже, і можливості застосування в клінічній практиці, переважно як засобу патогенетичної терапії.
Дуже важливо, що на відміну від більшості протизапальних препаратів амізон не чинить подразнювального впливу на слизову оболонку травного тракту. Ця відмінність амізону дає можливість призначати його пацієнтам з ерозивно-виразковою патологією гастродуоденальної зони, зокрема пептичними виразками шлунка та дванадцятипалої кишки. амізон не пригнічує кістково-мозкового кровотворення та не чинить негативного впливу на картину периферичної крові. Це дає можливість призначати амізон як протизапальний і жарознижувальний препарат у комплексній терапії хворих із тяжким перебігом черевного тифу та паратифу в разі необхідності посилення антибактеріальної терапії та швидкого зниження черевнотифозної інтоксикації.
За аналгезуючою активністю препарат не поступається амінофеназону і метамізолу натрію, а за вираженістю жарознижувальної дії перевершує саліцилати, у тому числі ацетилсаліцилову кислоту. Порівняльний аналіз фармакологічної дії амізону та ібупрофену дав змогу встановити, що за протизапальною активністю амізон перевершує ібупрофен, вигідно відрізняючись від останнього тим, що не чинить подразнюючої дії на слизову оболонку шлунково-кишкового тракту і не має ульцерогенного ефекту.
Вважають, що протизапальна дія амізону і, зокрема, антиексудативний ефект, зумовлений здатністю препарату стабілізувати мембрани клітин і лізосом, покращувати метаболічні процеси у вогнищі запалення, а також зменшувати вираженість судинних запальних реакцій, активно регулювати обмін медіаторів запалення, гальмувати дегрануляцію базофільних гранулоцитів і опасистих клітин [13, 28].
Амізон з успіхом використовують для профілактики і лікування ГРВІ у дітей, які часто і тривало хворіють [22]. Дітям віком 5-12 років препарат призначають по 0,125 г протягом 5-7 днів із повторенням профілактичного курсу через 2 тижні протягом 3-5 днів. Одночасно застосовують антиоксиданти (вітаміни Е, А, С) у відповідних дозах. У разі якщо профілактику амізоном розпочинали за 7-10 днів до початку сезонного підвищення захворюваності на ГРВІ, відмічали суттєве (у 3-6 разів) зниження частоти повторних ГРВІ в цей період (у лютому-березні та жовтні-листопаді). Крім того, при виникненні ГРВІ на тлі прийому амізону захворювання протікали значно легше і не супроводжувалися розвитком ускладнень бактеріальної етіології (отит, бронхіт, пневмонія) [1].
Встановлено істотне (у 3, 5-6 разів) зниження частоти повторних ГРВІ в період сезонного підйому захворюваності (лютий-березень і жовтень-листопад), якщо профілактичний прийом амізону проводили 2 рази на рік (за тиждень до сезонного підйому). Крім того, на тлі прийому амізону ГРВІ протікали в легшій формі, не розвивалися бактеріальні ускладнення (отит, пневмонія, у дітей старших вікових груп – синусит) і загострення хронічного бронхіту [26].
З профілактичною метою амізон рекомендується призначати внутрішньо: дітям віком 6-12 років по 0,125 г через день протягом 3-4 тижнів, далі в тій самій дозі 2 рази на тиждень упродовж усього періоду підвищеного ризику захворюваності (2-3 місяці); підліткам 13-16 років – по 0,25 г через день протягом 2-3 тижнів, далі по 0,25 г 2 рази на тиждень упродовж 1-2 місяців; дорослим – по 0,25 г щоденно упродовж 3-5 днів, далі в тій самій дозі 1 раз на 2 дні упродовж 2 тижнів, потім 2 рази на тиждень до закінчення періоду високого ризику захворюваності.
У разі появи хворих на грип у сім’ї або контактів із ними під час виконання професійних обов’язків (фельдшери “Швидкої допомоги”, сімейні та дільничні лікарі, педіатри, інфекціоністи тощо) амізон слід приймати: амізон. ) амізон слід приймати: дітям 6-12 років – по 0,125 г 2 рази на добу в перші 3-5 днів контакту (до ізоляції хворого та 2-4 наступні дні), надалі – по 0,125 г щодня до ліквідації загрози зараження; підліткам 13-16 років – по 0,25 г 2 рази на добу протягом 3-5 днів, надалі – по 0,25 г щодня або через день, залежно від ступеня вірогідності зараження; дорослим – по 0,25 г 3 рази на добу протягом 3-5 днів, потім – по 0,25 г щодня протягом усього періоду контактів із заразними хворими.
Амізон ефективний при лікуванні таких дитячих інфекцій, як кір, краснуха, вітряна віспа, епідемічний паротит (ЕП), скарлатина, кашлюк. Застосування амізону сприяє швидкому зниженню підвищеної температури тіла, усуненню симптомів інтоксикації та запалення. Призначення препарату дорослим і дітям старше 6 років сприяло швидкому зниженню температури тіла, усуненню інших симптомів інтоксикації, а також зворотному розвитку місцевих запальних процесів.
У хворих на кір, які приймали препарат, зменшувалася кількість ускладнень запального ґенезу, особливо пневмоній та отиту, у дорослих захворювання перебігало в легшій формі, поліпшувався загальний стан. У хворих на краснуху при прийомі амізону зменшувалася тривалість періоду лихоманки, швидше зникали симптоми інтоксикації та лімфаденопатія. За вітряної віспи прийом амізону сприяв зменшенню тривалості періоду лихоманки та висипань, запобігав пустулізації везикул, істотно зменшував ексудацію. [9, 13, 29, 31, 33].
За епідемічного паротиту раннє призначення препарату не тільки прискорювало зникнення явищ інтоксикації та запалення в уражених слинних залозах, а й запобігало розвитку таких ускладнень, як орхіт і орхоепідідидиміт у чоловіків та оофорит у жінок. При лікуванні амізоном у 3-5 разів знижувалася частота виникнення панкреатиту. Таким чином, раннє застосування амізону в разі епідемічного паротиту сприяло не тільки прискоренню одужання хворих, а й слугувало засобом профілактики вторинного безпліддя. Показано також ефективність профілактичного застосування амізону в епідемічних осередках, особливо в закритих організованих колективах [32, 35].
Амізон суттєво покращує перебіг грипу та зменшує кількість ускладнень, з ним пов’язаних [37].
Встановлено ефективність амізону при лікуванні хворих із серозним менінгітом і менінгоенцефалітом вірусної етіології. Приєднання амізону до комплексної терапії покращувало стан хворих – швидше зникали основні симптоми захворювання (інтоксикаційний і менінгеальний), прискорилася санація ліквору, нормалізувалися показники імунного гомеостазу [36].
Опубліковані результати дослідження ефективності рекомбінантного інтерферону альфа (рІФН-α) та інтерфероногенного препарату амізон у комплексному лікуванні хворих із клінічно та серологічно підтвердженим діагнозом офтальмогерпесу. Застосування цих препаратів сприяло підвищенню ефективності лікування, скорочувало час перебування хворих у стаціонарі та покращувало імунний гомеостаз [18].
Встановлено, що комбіноване застосування амізону з антралем у лікуванні хворих на вірусний гепатит дає змогу досягти високої ефективності лікування та попередити загострення хронічного гепатиту [34].
Однак, багатокомпонентна дія амізону визначає можливість його застосування не тільки при вірусних інфекціях, а й при запальних процесах бактеріального генезу, що підтверджується даними наукових досліджень.
Включення амізону в лікувальний комплекс за ангіни та загострень хронічного тонзиліту в дітей дало змогу істотно зменшити вираженість інтоксикаційного синдрому, прискорити усунення вогнища запалення в піднебінних мигдаликах і запобігти розвитку таких гнійно-запальних ускладнень, як паратонзиліт і паратонзилярний абсцес. Профілактичне призначення амізону в групі дітей, які часто і тривало хворіють, у період підвищеної захворюваності сприяє зниженню частоти загострень хронічного тонзиліту і пов’язаної з ним патології бронхолегеневої системи [26, 30].
При скарлатині призначення амізону на додаток до антибактеріальної терапії сприяє швидкому усуненню інтоксикації, запального процесу в зіві, прискорює одужання. Включення амізону до складу комплексної терапії під час лікування дітей із кашлюком сприяє швидшому усуненню основних симптомів захворювання, зокрема спазматичного кашлю, зниженню частоти розвитку ускладнень з боку бронхолегеневої системи [9].
У роботі сімейного лікаря є можливість враховувати і використовувати дані, отримані в різних груп пацієнтів – дітей, підлітків, дорослих. Звідси, значний інтерес до різних аспектів застосування амізону в терапевтичній практиці. Так, використання імуностимулюючих, антиоксидантних і мембраностабілізуючих властивостей амізону знайшло застосування в комплексному лікуванні пацієнтів із виразковою хворобою і множинними виразками гастродуоденальної зони [23].
Доведено патогенетичну (завдяки антиоксидантному та імуномодулювальному ефектам) і клінічну ефективність застосування амізону при лікуванні хворих на екзему [2].
Цікавими є результати ефективності та безпеки застосування амізону в пацієнтів із суглобовим синдромом на тлі аутоімунного запального процесу. Так, під час терапії хворих на ревматизм шляхом порівняльного аналізу ефективності диклофенаку натрію та амізону доведено, що за протизапальним ефектом ці препарати не відрізняються, однак амізон упродовж усього курсу лікування не чинив ушкоджувального впливу на слизову оболонку гастродуоденальної зони, тоді як прояви ушкоджувальної дії диклофенаку було відмічено у 56% хворих на ревматизм. У той же час, амізон, завдяки своїм імуномодулювальним, антиоксидантним та інтерфероногенним властивостям, нормалізував показники клітинного та гуморального імунітету, про що свідчили нормалізація рівня в крові імуноглобулінів класів А, М, G, НСТ-тесту, показників клітинного імунітету [38].
Експериментальними дослідженнями доведено, що амізон ефективно зменшує прогресування деструктивних і запальних змін у суглобах у щурів з експериментальним остеоартрозом, сприяє збереженню морфологічних і біохімічних характеристик суглобового хряща (цілісності, товщини, цитогенності, вмісту глікозаміногліканів), стимулює репарацію переважно кісткової тканини. Амізон, на відміну від індометацину, є хондробезпечним препаратом.
Експериментально підтверджено, що застосування амізону є більш безпечним, ніж класичних НПЗП. Прийом амізону не спричиняє ураження слизової оболонки шлунково-кишкового тракту, не погіршує її біохімічні показники, тоді як індометацин призводить до появи ерозій і виразок, падіння кількості фосфоліпідів. Амізон не чинить нефротоксичної дії і, на відміну від німесуліду та індометацину, не пригнічує активність глутатіон-S-трансферази, не призводить до підвищення активності гамма-глутамілтрансферази та зниження вмісту фосфоліпідів у нирках щурів з остеоартрозом.
Встановлено, що амізон є ефективним засобом лікування хворих на остеоартроз при І-ІІ рентгенологічних стадіях. Прийом амізону впродовж двох тижнів у дозі 1500 мг на добу зменшує прояви больового та запального синдромів, збільшує об’єм рухів в уражених суглобах, що призводить до суттєвого поліпшення функціональної активності пацієнтів.
Амізон обмежує прогресування деструктивних процесів у суглобах при остеоартрозі, що підтверджується зниженням кількості глікозаміногліканів у сироватці крові, особливо фракції хондроїтин-6-сульфатів, а також нормалізацією співвідношення фракцій хондроїтин-6-/хондроїтин-4-сульфатів. За своєю ефективністю фармакотерапія амізоном не поступається застосуванню німесуліду у хворих на остеоартроз.
Показано, що при ревматоїдному артриті прийом амізону на тлі базисної терапії зменшує прояви суглобового синдрому тільки у хворих із мінімальною активністю запального процесу і незначною кількістю уражених суглобів. За терапевтичною ефективністю при ревматоїдному артриті амізон практично відповідає німесуліду і поступається індометацину. У той же час, застосування амізону достовірно сприяє зменшенню окисної деструкції білків і ліпідів при аутоімунному запальному процесі, на відміну від класичних протизапальних препаратів, що підтверджується істотним зниженням кількості карбонільних груп білків і малонового діальдегіду в сироватці крові в пацієнтів із ревматоїдним артритом.
Лікувальний ефект амізону при остеоартрозі може бути пов’язаний із відновленням нормальної кількості субпопуляцій CD3+ і CD4+-лімфоцитів і співвідношення CD4+/CD8+, а також зі зниженням вмісту прозапального цитокіну – інтерлейкіну-1бета та підвищенням вмісту протизапального цитокіну – інтерлейкіну-10 у крові, а при ревматоїдному артриті – зі зменшенням у крові рівня циркулюючих імунних комплексів.
Експериментально та клінічно показано, що фармакотерапія суглобового синдрому амізоном є безпечнішою, ніж індометацином і німесулідом, і не супроводжується розвитком побічних ефектів, що потребували б відміни препарату. Двотижневий прийом амізону не погіршує функціональний стан нирок, печінки, не чинить подразнювальної дії на слизову оболонку шлунково-кишкового тракту, не впливає на показники гемодинаміки у хворих із суглобовим синдромом [11].
Таким чином, аналіз даних літератури засвідчив, що застосування українського інноваційного препарату амізон у практиці сімейного лікаря є ефективним і перспективним методом терапії та профілактики великої кількості запальних захворювань, як інфекційного, так і імунопатологічного генезу. Високий профіль безпеки дає змогу застосовувати амізон у дітей, у хронічних та ослаблених хворих, а також за необхідності дає змогу застосовувати його довготривало, без ризику розвитку побічних ефектів та ускладнень. Комплексний характер дії (імуномодулююча, противірусна, інтерфероногенна, антиоксидантна, мембраностабілізуюча, протизапальна) окреслює доволі широке коло станів, які можна лікувати або запобігати з використанням амізону, та дає змогу розраховувати на збільшення кількості наукових праць, пов’язаних із цим препаратом, а відповідно – розширень показань для його призначення.
Список літератури
1. Амизон: опыт применения в педиатрической практике / Фролов A.Ф., Фролов B.M., Лоскутова И.В., Позднякова И.А. // Укр. Мед. часопис. – 2000. – № 2. – С. 97-100.
2. Биловол А.Н. Диагностика состояния компенсаторных систем и их патогене-тическая коррекция препаратом “Амизон” в лечении больных экземой. – Диссертация на соискание учёной степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.20 – кожные и венерические болезни. – Национальный медицинский университет им. О.О.Богомольца МОЗ Украины, Киев, 2005
3. Бухтіарова Т.А. Експериментальне дослідження впливу нового неопіоїдного анальгетика амізону на периферичну кров та кровотворення // Ліки. – 1997. – № 6. – С. 69-73
4. Вирусные гепатиты А и Е у детей / Фролов А.Ф., Гайдаш И.С., Фролов В.М., Лоскутова И.В. – Киев, Луганск, 1996. – 210 с.
5. Влияние амизона на кислотную резистентность эритроцитов in vitro / Гайдаш И.С., Флегонтова В.В., Лавринчук И.А. и др. // Укр. химиотерапевт. журн.- 2001.- № 2.- С. 21 – 24
6. Григорян С.С., Ершов Ф.И. Система интерферона в норме и при патологии.- М.: Медицина, 1996. – 239 с.,
7. Гуревич К.Г. Нарушения обмена микроэлементов и их коррекция. – Фарматека, 2001. N3. C. 45-53
8. Гуревич К.Г., Лобанова Е.Г. Биохимическая фармакология дипиридамола (Курантила): механизмы действия, клиническое применение // Кардиология. – 2000. – Т. 42, № 12. – С.87-91
9. Даниленко В.Ф., Максимов Ю.Н., Тринус Ф.П. Амизон – новый нестероидный противовоспалительный препарат, обладающий противовирусными и иммунокорригирующими свойствами // IV Российский национальный конгресс «Человек и лекарство»: Тез. докл.- М., 1997. – С. 193.;
10. Дипиридамол в лечении рецидивирующих стресс-индуцированных оппортунистических инфекционных заболеваний / Суркина И.Д., Готовцева Е.П., Балашов А.М. и др. // Русс. Мед. Журнал. – 2000. – Т. 8., № 13-14. – С. 554-556
11. Заичко Н.В. Лечебная эффективность амизона у больных ревматоидным артритом и остеоартрозом (клинико-экспериментальное исследование). – Диссертация на соискание научной степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.28 – клиническая фармакология. Институт фармакологии и токсикологии АМН Украины, Киев, 2003
12. Карпова О.И. Амизон – новый отечественный ненаркотический анальгетик // Пробл. медицины. – 1998. – № 3. – C. 5-7.;
13. Клинические аспекты применения амизона / Фролов А.Ф., Фролов В.М., Бухтиарова Т.А., Даниленко В.Ф. // Укр. Мед. часопис. – 2004. – № 1. – С:69-74.
14. Колотилов Н.Н., Розенфельд Л.Г., Бухтиарова Т.А. Ближайшие результаты применения нового отечественного йодсодержащего неопиоидного анальгезирующего препарата – амизона при лучевой терапии больных раком гортани // Журн. вушних, носових i горлових хвороб. – 1998. – № 4. -С. 49-52.
15. Крылов Ю.Ф. РЛС. Энциклопедия лекарств. М.: РЛС, 2001. – 1503 с
16. Парааминобензойная кислота – индуктор интерферона / Акберова С.И., Тазулахова Э.Б., Мусаев-Галбинур П.И. и др. Антибиотики и химиотерапия. – 1999. – № 4. – С. 17-20
17. Патент Украины № 6752 от 29.12.1994 г. “4-(N-бензил)-аминокарбонил-1-метилпиридиний йодид – обезболивающее средство с интерфероногенными, противовоспалительными и жаропонижающими свойствами” // Тринус Ф.П., Даниленко В.Ф., Бухтиарова Т.А., Рыбалко С.Л., Аркадьев В.Г., Клебанов Б.М., Максимов Ю.Н. и др. – “Промислова власність” – Бюлл. № 8-1. – 29 грудня 1994 р.;
18. Петренко И.О. Клинико – иммунологическая эффективность интерферона-альфа и амизона в комплексной терапии офтальмогерпеса // Укр. химиотерапевт. журн.- 2001.- № 1.- С. 46 – 47
19. Пловецкая И.А. Изучение влияния отечественного препарата “Амизон” на показатели клеточного и гуморального иммунитета рабочих производства медицинского стекла // Вестн. гиг. эпид. – 2005. – Т. 9, № 1. – С. 138 – 141.
20. Поволотский И.Л., Кривохатская Л.Д. Влияние дибазола и аскорбиновой кислоты на антивирусную активность человеческого интерферона в культуре клеток // Антибиотики. – 1989. – Т. 24, №4. – С. 291-294
21. Применение дипиридамола (Курантила) для коррекции стресс-индуцированных нарушений интерфероногенеза и профилактики инфекционных заболеваний / Суркина И.Д., Готовцева Е.П., Гуревич К.Г., Учакин П.Н. // Клин. Фармакология и терапия. – 2000. – Т. 9., №2. – С. 39-43.
22. Применение нового украинского препарата “Амизон” в педиатрической практике / Фролов А.Ф., Фролов В.М., Лоскутова И.В. Позднякова И.А. // Перинатологія та педіатрія. -1999. -№3. -С. 61-63
23. Путинцева И.В. Сравнительная эффективность интерферона и индуктора интерферонообразования амизона в лечении больных с множественными пептическими язвами // Укр. химиотерапевт. журн.- 2000.- № 1.- С. 46 – 50
24. Семененко Т.А., Перепелкин В.С., Прозоровский С.В. Теоретические и профилактические аспекты профилактики инфекционных заболеваний // Воен. Мед. Журн. – 1996. – Т. 317, № 8. – С. 40-43
25. Слепушкин А.Н., Федорова Г.И. Клиническое применение дипиридамола (Курантила) для профилактики острых респираторных заболеваний // Клин. Фармакол. Тер. – 2000. – Т. 9., №1. – С. 39-41
26. Соцька Я.А., Антонова Л.Ф. Ефективність нового вітчизняного препарату «Амізон» при aнгінax та його вплив на імунологічні показники // Зб. наук. праць. «Проблеми екологічної та медичної генетики i клінічної імунології»- Вип. 4 (24). – Kиїв, Луганськ, 1999. – С. 265-285.;
27. Суркина И.Д. Индуцирующие интерферон эффекты дипиридамола: противовирусные и регуляторные // Тер. Архив. – 2000. – Т.72., №8. – С. 61-64
28. Сучасний нестероїдний протизапальний препарат та індуктор інтерферону: перспективи застосування / Бухтіарова Т.О., Даниленко В.П., Хоменко В.П. та ін. // Укр. Мед. часопис. – 2003. – № 1. – С:72-74.;
29. Фролов В.М., Лоскутова І.В., Шаповалова І.А. Ефективність амізону в лікуванні хворих на вітряну віспу // Укр. медич. альманах. – 2001. – № 4 (2). – С. 190-193
30. Фролов В.М., Соцька Я.А., Антонова Л.П. Застосування нового вітчизняного препарату «Амізон» при лікуванні ангін // Укр. мед. альманах. – 2001. – № 1. – С. 170-173
31. Фролов А.Ф., Фролов В.М., Лоскутова И.В. Амизон: опыт клинического применения нового украинского препарата // Укр. Мед. часопис. – 2000. – № 1. – С. 78-80.;
32. Фролов А.Ф., Фролов В.М., Лоскутова И.В. Амизон в химиотерапии больных с эпидемическим паротитом // Укр. Хіміотерапевт. Журн. – 2000. – № 2. – С. 19-21.;
33. Фролов А.Ф., Фролов В.М. Эффективность амизона в лечении и профилактике вирусных инфекций (к 10-летию применения препарата в клинической практике) // Український медичний часопис – 2005. – № 5. – С.75-80
34. Фролов А.Ф., Фролов В.М., Терешин В.О. Сравнительная оценка эффективности антраля и амизона у больных с вирусными гепатитами // Укр. химиотерапевт. журн.- 2001.- № 3.- С. 44 – 50
35. Эффективность амизона в комплексной терапии эпидемического паротита / Фролов А.Ф., Фролов В.М., Лоскутова И.В., Коробка Л.Н. // 3б. наук. праць «Проблеми екологічної та медичної генетики і клінічної імунології», Київ, Луганськ, 1999. – Вип. 2 (22). – C. 286-298
36. Эффективность амизона в лечении серозных менингоэнцефалитов / Берестова Т.Г., Руденко А.А., Даниленко В.Ф. и др. // Актуальні проблеми клінічної фармакології: Матер. 2-ї Української наукової конференції. – 1998. – С. 61-70.;
37. Эффективность нового украинского препарата амизон в химиотерапии больных гриппом / А.Ф. Фролов, В.М. Фролов, Пустовой Ю.Г., Лоскутова И.В. // Укр. Хіміотер. Журн. – 2000. – №1. – С. 25-29
38. Ярмола Т.И. Эффективность применения амизона и локальной околосуставной терапии для профилактики НПВП-гастропатий у ревматологических больных. – Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.36 – гастроентерология. – Ивано-Франковская государственная медицинская академия, Ивано-Франковск, 2004
39. Galabov A.S., Mastikova M. Dipyridamole induces interferon in man // Biomed. Pharmacother. – 1984. – V. 38. – P. 413-414
40. Horisberger M.A. Interferones, Mx genes, and resistance to influenza virus // Am. J. Resp. Crit. Care Med. – 1995. – V. 152. – №. 4. – Р. 67-71.
41. Immunoprophylactic strategies against respiratory influenza virus infection / Saravolac E.G., Sabula D., Crist C. et al. // Vaccine. – 2001. – V. 19. – №. 17-19. – P. 2227-2232.
42. Russian experience in screening, analysis, and clinical application of novel interferon inducers / Tazulakhova E.B., Parshina O.V., Guseva T.S., Ershov F.I. // J. Interferon Cytokine Res. – 2001. – V. 21., № 2. – P.65-73
Резюме
Опыт клинического применения амизона в практике семейного врача
Овчаренко Л.С., Вертегел А.А., Андриенко Т.Г., Самохин И.В.
Запорожская медицинская академия последипломного образования, кафедра педиатрии
В статье представлен обзор научных исследований по эффективности и безопасности клинического использования украинского препарата амизон в практике семейного врача.
Ключевые слова: иммунитет, индуктор интерферона, амизон, дети.
sumMary
The experience of amizonum clinical application in family doctor practice
Ovcharenko L.S., Vertegel A.A., Andrienko T.G., Samohin I.V.
Zaporozhian medical academy of postgraduate education, department of paediatrics
In the article the review of scientific researches on efficiency and safety of the clinical use of Ukrainian preparation of amizon in family doctor practice is presented.
Keywords: immunity, inductor of interferon, amizon, children.
Резюме
Досвід клінічного застосування амізону в практиці сімейного лікаря
Овчаренко Л.С., Вертегел А.О., Андріенко Т.Г., Самохін І.В.
Запорізька медична академія післядипломної освіти, кафедра педіатрії
В статті представлений огляд наукових досліджень з ефективності і безпеці клінічного використовування українського препарату амізон в практиці сімейного лікаря.
Ключові слова: імунітет, індуктор інтерферону, амізон, діти.
