Ревмоксикам® (розчин)

діюча речовина: meloxicam;

1 мл препарату  містить мелоксикаму 10 мг у перерахуванні на 100 % речовину;

допоміжні речовини: меглюмін (N-метилглюкамін), гліцин, полоксамер 188, глікофурол, натрію хлорид, 0,1 М розчин натрію гідроксиду, вода для ін’єкцій.

Розчин для ін’єкцій.

Нестероїдні протизапальні та протиревматичні засоби. Код АТС М01А С06.

Початкове та короткочасне симптоматичне лікування ревматоїдного артриту, болю при остеоартритах (артрози, дегенеративні захворювання суглобів), анкілозуючого  спондиліту.

Відома гіперчутливість до діючої речовини або до інших компонентів препарату. Не можна призначати пацієнтам, які мають симптоми астми, назальні поліпи, ангіоневротичний набряк або кропив’янку, що пов’язані із застосуванням ацетилсаліцилової кислоти або інших нестероїдних протизапальних препаратів (можливі реакції перехресної гіперчутливості). Одночасне застосування з антикоагулянтами (ризик виникнення внутрішньом’язевої гематоми). Виразкова хвороба (активна форма) або виразки шлунково-кишкового тракту/перфорації в анамнезі. Запальні захворювання товстого кишечнику у стадії загострення (хвороба Крона, виразковий коліт). Кровотечі (шлунково-кишкова кровотеча, нещодавно перенесений геморагічний інсульт та інші кровотечі). Тяжка неконтрольована серцева недостатність. Тяжка печінкова недостатність. Ниркова недостатність, що не піддається діалізу. Післяопераційне знеболювання при аортокоронарному шунтуванні.

Ревмоксикам^® слід вводити глибоко внутрішньом’язово.

Рекомендована доза для дорослих та дітей віком від 15 років становить 7,5-15 мг на добу, залежно від інтенсивності болю та тяжкості запалення.

Курс лікування залежить від характеру захворювання та ефективності терапії. Внутрішньом’язово препарат призначають протягом перших днів лікування, а потім слід застосовувати пероральну форму. Зі збільшенням дози та тривалості лікування підвищується ризик побічних реакцій, тому необхідно застосовувати найменшу ефективну дозу та найкоротший курс лікування.

При комбінованому застосуванні різних лікарських форм препарату загальна добова доза мелоксикаму не має перевищувати 15 мг.

У пацієнтів з тяжкою формою ниркової недостатності, які знаходяться на діалізі, добова доза не має перевищувати 7,5 мг.

Ревмоксикам^® не можна змішувати в одному шприці з іншими лікарськими засобами.

З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – диспепсія, нудота, блювання, біль у животі, запори, діарея, метеоризм; часто – тимчасові порушення показників функції печінки (наприклад, підвищення трансаміназ або білірубіну), відрижка, езофагіт, гастродуоденальна виразка, гастроінтестинальна кровотеча; рідко – гастроінтестинальна перфорація, коліт, гепатит, гастрит. Шлунково-кишкова кровотеча, виразка або перфорація можуть бути летальними.

З боку системи крові: дуже часто – анемія; часто – зміни у формулі крові, в тому числі у лейкоцитарній формулі, лейкопенія та тромбоцитопенія. Одночасне застосування потенційно мієлотоксичного препарату, особливо метотрексату, може призвести до розвитку цитопенії.

З боку шкіри: дуже часто – свербіж, подразнення шкіри; часто – стоматит, кропив’янка;   рідко – фотосенсибілізація. В окремих випадках можуть розвинутися поліморфна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсико-епідермальний некроліз.

З боку дихальної системи: рідко – виникнення нападів астми в осіб з алергією на ацетилсаліцилову кислоту або на інші нестероїдні протизапальні засоби.

З боку центральної нервової системи: дуже часто – легке запаморочення, головний біль; часто – шум у вухах, млявість; рідко – сплутаність свідомості та дезорієнтація, зміна настрою.

З боку серцево-судинної системи: дуже часто – набряки; часто – підвищення артеріального тиску, припливи, відчуття серцебиття.

З боку сечостатевої системи: часто – зміни показників функції нирок (підвищення креатиніну та/або сечовини); рідко – гостра ниркова недостатність.

Застосування нестероїдних протизапальних засобів може супроводжуватись розладами сечовипускання, включаючи гостру затримку сечі.

З боку органа зору: рідко – кон’юнктивіт, розлади  зору, що включають нечіткість зору.

Алергічні реакції: рідко – ангіоневротичний набряк, анафілактоїдні/анафілактичні реакції, включаючи анафілактичний шок.

Місцеві реакції: дуже часто – гематома у місці ін’єкції; часто – біль у ділянці ін’єкції.

У разі передозування можливе посилення побічних ефектів.

Лікування симптоматичне. Специфічного антидоту немає. Є дані, що холестирамін підвищує виведення мелоксикаму.

Не рекомендується застосовувати препарат у період вагітності або годування груддю.

Препарат не застосовують для лікування дітей віком до 15 років.

Пацієнти зі шлунково-кишковими захворюваннями. Пацієнти зі шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі потребують ретельного медичного нагляду під час прийому Ревмоксикаму^®. Потенційно летальні шлунково-кишкова кровотеча, виразка або перфорація можуть виникнути у будь-який час у процесі лікування при наявності чи без попередніх симптомів або серйозних шлунково-кишкових захворювань в анамнезі. Найбільш серйозні наслідки спостерігали у людей літнього віку.

Реакції з боку шкіри.  Дуже рідко під час прийому препарату спостерігались серйозні шкірні реакції, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз. Найчастіше такі реакції з’являлись у межах першого місяця лікування. При появі шкірних висипів, уражень слизової оболонки або інших ознак надмірної чутливості слід припинити прийом препарату.

Пацієнти із серцево-судинними захворюваннями. Нестероїдні протизапальні засоби можуть збільшувати ризик появи тромбозів, інфаркту міокарда та інсульту, які можуть бути фатальними. При збільшенні тривалості лікування цей ризик може зростати. Такий ризик може збільшуватись у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями або з факторами ризику розвитку таких захворювань.

Пацієнти з порушенням функції нирок.  Застосування нестероїдних протизапальних засобів може спричинити ниркову недостатність у пацієнтів зі зниженим об’ємом крові та зниженим нирковим кровотоком, яка зникає після відміни препарату. Найбільший ризик виникнення такої реакції у пацієнтів літнього віку, у пацієнтів з дегідратацією, із застійною серцевою недостатністю, у хворих на цироз печінки, з нефротичним синдромом і хронічними ренальними порушеннями, а також у хворих, які отримують супутню терапію з діуретичними препаратами, інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину-II, або після об’ємних хірургічних втручань, що призвели до гіповолемії. Таким пацієнтам потрібен контроль діурезу та функції нирок на початку терапії. В окремих випадках застосування нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ) може спричинити інтерстиціальний нефрит, гломерулонефрит, ренальний медулярний некроз або розвиток нефротичного синдрому.

Пацієнти з порушенням функції печінки. Клінічно стабільним хворим на цироз печінки дозу Ревмоксикаму^® знижувати не потрібно. В окремих випадках при застосуванні препарату спостерігається підвищення рівня трансаміназ або інших параметрів функції печінки. У більшості випадків зміни були несуттєвими і мали тимчасовий характер. При стійкому і суттєвому відхиленні від норми лікування препаратом слід припинити та  провести обстеження пацієнта.

Ослаблені пацієнти та пацієнти літнього віку. Ослаблені пацієнти потребують більш ретельного медичного нагляду. Слід з обережністю застосовувати препарат пацієнтам літнього віку через ризик зниження функції нирок, серця і печінки.

Інші ефекти. Мелоксикам може маскувати симптоми інфекційних захворювань.

При застосуванні нестероїдних протизапальних засобів може виникати затримка натрію, калію та рідини в організмі. Внаслідок цього у чутливих пацієнтів може виникати або посилитись серцева недостатність або артеріальна гіпертонія. Такі пацієнти потребують ретельного медичного нагляду.

Жінкам, які намагаються завагітніти, мають проблеми із заплідненням або проходять обстеження з приводу безплідності, слід розглянути питання про припинення прийому препарату.

Немає даних про вплив препарату на швидкість реакції, але якщо виникають розлади зору або побічні реакції з боку центральної нервової системи, слід утриматися від керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами.

Інші інгібітори простагландинсинтетази, включаючи глюкокортикоїди і саліцилати (ацетилсаліцилова кислота): нестероїдні протизапальні засоби збільшують ризик появи виразок шлунково-кишкового тракту та кровотечі, і тому таке поєднання не рекомендується.

Літій. Є дані, що НПЗЗ підвищують рівень концентрації літію у плазмі крові. Рекомендовано контроль вмісту літію у плазмі крові на початку лікування, при підборі дози та при припиненні лікування Ревмоксикамом^®.

Метотрексат. Ревмоксикам^® може підвищувати гематологічну токсичність метотрексату – це потребує серйозного контролю, особливо коли метотрексат та НПЗП призначають 3 дні поспіль.

Контрацепція. НПЗЗ знижують ефективність протизаплідних засобів.

Діуретики. Лікування НПЗЗ зневоднених хворих пов’язано з потенціальним ризиком появи гострої ниркової недостатності. Тому перед початком лікування слід проконтролювати функцію нирок, а надалі, при одночасному застосуванні Ревмоксикаму^® та діуретиків, хворі мають отримувати адекватну кількість рідини.

Антигіпертензивні препарати (наприклад, бета-адреноблокатори, інгібітори АПФ, вазодилататори, діуретики): відомо, що НПЗЗ зменшують антигіпертензивний ефект, і це пов’язано з інгібуючим впливом на вазодилататорні простагландини.

НПЗЗ та антагоністи рецепторів ангіотензину-II, а також інгібітори АПФ виявляють синергічний ефект на зменшення клубочкової фільтрації. У пацієнтів із порушенням ниркової функції в анамнезі  це може призвести до гострої ниркової недостатності.

Холестирамін зв’язує мелоксикам у шлунково-кишковому тракті, що прискорює виведення мелоксикаму.

НПЗЗ посилюють нефротоксичність циклоспорину через вплив на ниркові простагландини, що потребує значного контролю функції нирок при одночасному застосуванні препаратів.

Мелоксикам виводиться майже повністю шляхом печінкового метаболізму, приблизно дві третини якого досягається за допомогою цитохрому (CYP) ензимів Р450 (CYP основні шляхи та CYP другорядні шляхи) та одна третина – за допомогою інших шляхів, таких як окислення пероксидази.

Слід брати до уваги потенціальну взаємодію при одночасному застосуванні мелоксикаму та засобів, які відомі властивістю інгібувати або метаболізуються шляхом CYP 2С9 та/або   CYP 3А4.

Взаємодія Ревмоксикаму^® з антацидами, циметидином, дигоксином і фуросемідом при одночасному застосуванні не виявлена.

Не можна виключати можливість взаємодії препарату з пероральними антидіабетичними засобами.

Застосування мелоксикаму разом з пероральними антикоагулянтами, антитромбоцитарними засобами, гепарином при системному введенні, тромболітичними засобами, а також селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну підвищує ризик кровотечі через гальмування функції тромбоцитів. При необхідності такого лікування рекомендується здійснювати ретельне спостереження за хворим.

Фармакодинаміка. Ревмоксикам^® – це нестероїдний протизапальний засіб (НПЗЗ) класу енолієвої кислоти, що чинить протизапальну, анальгетичну та антипіретичну дію. Загальний механізм перелічених ефектів може полягати у здатності Ревмоксикаму^® інгібувати біосинтез простагландинів – медіаторів запалення.

Більш безпечний механізм дії Ревмоксикаму^® пов’язується із селективним інгібуванням циклооксигенази-2 (ЦОГ-2)  порівняно з циклооксигеназою-1 (ЦОГ-1). На сьогодні очевидно, що терапевтичний ефект НПЗЗ пов’язаний з інгібуванням синтезу ЦОГ-2, тоді як інгібування ЦОГ-1 призводить до побічних ефектів з боку шлунка та нирок.

Селективність інгібування ЦОГ-2 мелоксикамом підтверджена багатьма дослідженнями як  in vitro, так і ex vivo. Мелоксикам (7,5 мг та 15 мг) переважно інгібує ЦОГ-2 ex vivo, що підтверджується більшим інгібуванням продукції PGE₂ у відповідь на стимуляцію ліпополісахаридом, порівняно з продукцією тромбоксану у крові (ЦОГ-1). Ці ефекти дозозалежні. Мелоксикам не впливає на агрегацію тромбоцитів або на час кровотечі  при застосуванні рекомендованих доз ex vivo, тоді як індометацин, диклофенак, ібупрофен і напроксен значно інгібують агрегацію тромбоцитів і подовжують кровотечу.

Клінічні дослідження встановили низьку частоту шлунково-кишкових побічних явищ (перфорації, утворення виразок і кровотечі) при застосуванні рекомендованих доз мелоксикаму порівняно зі стандартними дозами інших НПЗЗ.

Фармакокінетика. Мелоксикам повністю абсорбується після внутрішньом’язової ін’єкції, що відображає абсолютну біодоступність (майже 100 %).

Фармакокінетика мелоксикаму лінійна та дозозалежна при внутрішньом’язовому застосуванні  від 7,5 мг та 15 мг. Концентрація мелоксикаму у плазмі крові досягає піка через 60 хвилин після внутрішньом’язової ін’єкції.

Стабільні концентрації досягаються на 3-5-ту добу. Безперервне лікування протягом тривалого періоду (наприклад, 6 місяців) не призводило до змін фармакокінетичних параметрів порівняно з параметрами після 2 тижнів перорального введення мелоксикаму по 15 мг на добу. Будь-які зміни є також малоймовірними і при тривалості лікування понад  6 місяців.

У крові понад 99 % зв’язується з білками плазми (переважно з альбуміном). Мелоксикам проникає в синовіальну рідину в концентрації приблизно вдвічі меншій, ніж у плазмі крові.

Мелоксикам підлягає екстенсивній біотрансформації у печінці. Мелоксикам майже повністю метаболізується до чотирьох фармакологічних інертних метаболітів. Основний метаболіт,  5’-карбоксимелоксикам (60 % дози), формується шляхом окислення проміжного метаболіту 5’-гідроксиметилмелоксикаму, що також виділяється меншою мірою (9 % дози). Дослідження in vitro припускають, що CYP 2C9 відіграє важливу роль у процесі метаболізму,  тоді як CYP 3А4 ізоензими сприяють меншою мірою. Активність пероксидази у пацієнтів, можливо, відповідальна за два інших метаболіти, які становлять  16 % та 4 % призначеної дози відповідно.

Екскретується мелоксикам переважно у формі метаболітів із сечею та калом в однаковій кількості. Менше 5 % добової дози виділяється незміненою в кал, тоді як сліди незмінених складових виділяються в сечу. Період напіввиведення становить приблизно 20 годин. Печінкова та ниркова недостатність суттєво не впливають на фармакокінетику мелоксикаму.

Плазмовий кліренс становить 8 мл/хв. Кліренс знижується у жінок літнього віку. Об’єм розподілу низький, в середньому 11 л. Індивідуальні відхилення становлять 30-40 % після внутрішньом’язового застосування.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора жовта або зеленувато-жовта рідина.

Несумісність. Не слід змішувати в одному шприці з іншими лікарськими засобами.

3 роки.

Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.

Зберігати у захищеному від світла місці при температурі від 8 ° С до 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.

По 1,5 мл в ампулі. По 3 або 5 ампул у блістері. По 1 блістеру у пачці. Або по 5 ампул у пачці.

За рецептом.

ПАТ «Фармак».

Україна, 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 63.

21.09.2012.