Витрати на охорону здоров’я в світі складають близько 10% глобального валового внутрішнього продукту (ВВП). Однією із найбільш важливих форм державного впливу, яка застосовуються для контролю над витратами на охорону здоров’я, є концепція обов’язкової генеричної заміни лікарських засобів.
Генерична заміна оригінальних препаратів дає можливість відпускати лікарські засоби з діючою речовиною, дозуванням і формою випуску як у оригінального лікарського засобу, але із значно нижчою ціною. Згідно даних звіту Асоціації доступних лікарських засобів (Association for Accessible Medicines — AAM) за 2019 р., система охорони здоров’я США завдяки наявності доступних генериків у 2018 р. заощадила 293 млрд доларів. А за останні 10 років ця цифра сягнула 2 трильйонів доларів. А все завдяки тому, що у 2018 р. 9 з 10 рецептів в США виписувалися з використанням генериків.
Нажаль статистики, скільки українська система охорони здоров’я заощадила на генеричних лікарських засобах, немає. Але зрозуміло, що розвиток генеричного ринку дасть змогу українцям набагато менше витрачати на ліки та зекономить значні кошти для бюджету.
Сьогодні в Україні концепція генеричної заміни потребує особливої уваги та розвитку з боку держави. Українським фармвиробникам необхідна інфраструктура, щоб розробляти більш інноваційні генерики, щоб бути конкурентоспроможними у світі. А для цього потрібно
1. Підтримка наукового потенціалу для фармгалузі
Варто підтримувати ВНЗ, які готують фахівців. Надавати підтримку науковому співтовариству, виділяти кошти на розвиток українських науковців. Основна задача: виділяти гроші на фундаментальну науку і стимулювати прикладні розробки, розробляючи загальні стимули. Це дозволить підтримувати науковий процес в країні і не буде сприяти відтоку фахівців.
2. Зважене регулювання цін
Генерична компанія — це союзник держави. І цей союз має бути рівноправним. Держава значно економить кошти за рахунок впровадження генериків, тому вона має зважено підходити до ціноутворення. Якщо впливати на ціноутворення адміністративними методами, замість ринкових, це негативно вплине на операційні показники фармвиробників, в той час генерична компанія повинна мати ресурс для досліджень і розвитку та випуску на ринок нових препаратів.
В тривалому періоді, адміністративний тиск на ціноутворення на лікарські засоби призведе до зменшення інвестиційної активності на вітчизняному фармринку. Це в совою чергу, приведе до значних втрат держави через зменшення податкових надходжень, зменшення темпів розвитку інфраструктури і втрати робочих місць у вітчизняній галузі. Крім того посилить залежність від великих іноземних компаній. Формування цін на межі економічної ефективності призведе до значного відставання галузі від світових тенденцій розвитку і втрати конкурентоздатності на експортних ринках.
Тому питання ціноутворення на ліки має розглядатись комплексно з врахуванням всіх наслідків і економічних інтересів держави, фармацевтичної та суміжних галузей.
3. Підтримка вітчизняного виробника не у фінансовому, а у правовому полі
В Україні залишається незрозуміла ситуація із продовженням дії патентів на винаходи компаніями-оригінаторами на п’ять років. Вітчизняні фармвиробники не конкурентоспроможні в світі, оскільки через не приведений у відповідність законодавства не можемо здійснювати розробку нових генериків в Україні. Необхідно шукати майданчик у Європі, де можна вести розробку нового препарату, на який вже закінчилася дія патенту, поки в Україні ще діє аналогічний патент. Тобто, замість того, щоб створювати робочі місця тут, і сплачувати податки тут-в Україні, виробники мають підтримувати економіку інших країн.
4. Збільшення ролі держави у фінансуванні забезпечення ліками
Наш ринок має рухатись до збільшення частки держзакупівель у споживанні ліків. В Україні цей показник один з найнижчих у світі. Це і госпітальні закупівлі, фінансування МОЗівських програм та розширення цих програм. Напрями розширення програм: фінансування лікування розсіянного склерозу, ревматоїдного артриту, гепатиту, розширення номенклатури для лікування серцево-судинних захворювань та ін. Для таких програм можливо буде залучати примусове ліцензування препаратів для лікування ВІЧ, гепатиту С. Це проблеми державного рівня. Наприклад лікарський засіб для лікування Гепатиту С — Софосбувір в США коштує 25 тис. доларів за упаковку. В Європі – 14 тис., а у Єгипті, де є примусове ліцензування, 35 доларів.
Загалом необхідна більш практична стратегія розвитку фармгалузі. Стратегія є, але вона дуже загальна — одні гасла. Потрібно щоб була розроблена політика держави, яка давала б розуміння, куди ми йдемо.
Повинна бути чітка дорожня карта, яка не має бути переліком гасел, а переліком конкретних дій з комплексом стимулів і механізмів для розвитку галузі і високотехнологічних секторів.
5. Підтримка експортного потенціалу української фармгазлузі
Українські виробники ліків є активними експортерами до країн пост-радянського простору, ЄС та інших країн світу. Нарощення експортного потенціалу лікарських засобів сприяє посиленню іміджу країни як міжнародного гравця, забезпечує формування продукту з високою доданою вартістю та повним циклом виробництва всередині країни, та гарантує надходження валютної виручки в Україну.
При цьому, в стратегії експорту країни фармацевтична продукція не включена до перспективних секторів економіки для розвитку експорту, відповідно до Експортної стратегії України («дорожньої карти» стратегічного розвитку торгівлі) на 2017 —2021 роки, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2017 р.
https://nv.ua/biz/experts/deshevye-deystvennye-lekarstva-ukrainskih-proizvoditeley-chto-nuzhno-sdelat-chtoby-takih-poyavlyalos-bolshe-50086066.html
