З 2009 року в Китаї йде реформа охорони здоров’я, мета якої — цілковите охоплення 1,5 мільярдів осіб страховим медичним обслуговуванням.
У 20 столітті на медичні послуги в Китаї могли розраховувати тільки міські жителі, а основна частина населення (приблизно 80%) взагалі не мала доступу до медичного обслуговування. Після епідемії атипової пневмонії у 2003 році, яка оголила всі недоліки системи медичного забезпечення та соціальну незахищеність населення, китайський уряд приймає рішення реформувати охорону здоров’я.
Офіційно медична реформа стартувала в 2009 році і передбачала поступове охоплення страховим медичним забезпеченням всього населення. Було сформовано кілька страхових фондів, принципи наповнення яких значно відрізняються.
Страховий фонд зайнятого міського населення поповнюється за рахунок обов’язкових соціальних відрахувань роботодавця і працівника із заробітної плати, які загалом складають 8% (6% роботодавець і 2% працівник). Страхове покриття в такій формі відбувається частково — майже 80-85% від медичного чека, і має страхові ліміти.
Незайняте міське населення і сільське населення здійснює річні відрахування, проте значна частина страхового фонду фінансується державою (на центральному та місцевому рівнях). Страхове покриття дещо менше — від 50% до 75%, залежно від типу медичного закладу. При цьому страховкою покриті практично всі, включаючи дітей і пенсіонерів.
З початком реалізації страхової системи відразу проявилися її недоліки щодо покриття критичних хворих, витрати яких можуть значно перевершувати зазначені вище граничні межі покриття. Тому в 2015 році додатково запроваджується страхування від критичних захворювань, пов’язаних з великими страховими виплатами.
Запровадження страхової медицини здебільшого вирішило питання пацієнтів — понад 75% витрат на медичне обслуговування покриваються за рахунок страхових фондів станом на 2018 р. Медичним страхуванням користуються понад 95% населення найбільшої в світі країни. Проте водночас у держави виникла проблема дефіциту страхових фондів. Причому дефіцит цей настільки великий, що лікарні в деяких регіонах просто обмежували обслуговування пацієнтів наприкінці календарного року, коли кошти страхових фондів закінчувалися. Тож наразі уряд Китаю працює над вирішенням цих проблем.
Для України досвід Китаю є важливим та може дати корисні уроки.
