Вітряна віспа (ВВ) тривалий час вважалася дитячою інфекцією, однак за даними низки авторів [3, 11] майже чверть хворих на ВВ складають дорослі. У сучасних ВВ в дорослих перебігає тяжко, з розвитком ускладнень з боку бронхолегеневої системи (гострий бронхіт, пневмонія) та ураження центральної нервової системи (серозний менінгіт або енцефаліт) [4, 12]. Дані літератури [11, 12] та отримані власні результати [9, 10] вказують, що порушення з боку імунітету більш за все торкаються погіршення стану противірусної резистентності, що обумовлює тяжкість та вихід захворювання. З іншого боку, вірус може накопичуватися у задніх корінцях спинного мозку та спиномозкових гангліях, де зберігається у латентному стані. У подальшому спостерігається персистенція вірусу у вигляді латентної інфекції, при активації якої (частіше після 60 років або при загостренні хронічної соматичної патології) захворювання перебігає у вигляді оперізуючого герпесу.
Велику роль у противірусному захисті організму відіграє система інтерферону (ІФН) [2, 5, 6]. ІФН є одним із найбільш значимих регуляторів неспецифічного імунітету, оскільки без участі інтерферону неможливий розвиток повноцінної імунної відповіді, регуляції активності природних кілерів, фагоцитозу. Отже, інтерферон — один із найбільш значимих компонентів, який визначає функціональний стан імунної системи людини. З іншого боку, регуляція інтерфероном гуморального ланки імунітету проявляється у стимуляції або пригніченні продукування антитіл. [2].
Наявність значних порушень імунологічної реактивності у хворих на ВВ створює необхідність пошуку нових, більш ефективних засобів імунокорекції із застосуванням індукторів інтерфероногенезу та імунокоригуючих препаратів. Доцільність інтерферонкоригуючої терапії пояснюється станом системи інтерфероногенезу — чим нижче концентрація ІФН у крові, тим більше ефективна імуномодулююча терапія [2, 10].
При розробці раціонального способу лікування хворих на тяжкі форми ВВ, нашу увагу привернула можливість використання терапії даного захворювання шляхом призначення хворим комбінації амізону та антраля. Амізон — є оригінальною хімічною сполукою та характеризується імуномодулюючим, протизапальними, антиоксидантними властивостями, стимулює продукцію ендогенного інтерферону [1, 8]. Позитивний вплив амізона на імунну систему проявляється у ліквідації Т-лімфопенії, підвищенню кількості CD8+ лімфоцитів (Т-супресорів), нормалізації імунорегуляторного індексу (CD4/CD8), зниженні рівня ЦІК з тенденцією до нормалізації їх молекулярної складу, а також при застосуванні амізона відбувається стимуляція фагоцитарної активності моноцитів периферичної крові із збереженням загального імунокорегуючого ефекту у більшості хворих впродовж 3—4 місяців [1]. В клінічних умовах доведено, що амізон скорочує тривалість гіпертермії, інтоксикаційних проявів та частоту ускладнень і достовірно зменшує рівень простагландинів, що попереджує активацію запальних процесів [7].
При вивченні фармакологічної ефективності антралю було встановлено, що його лікувальна дія обумовлена перш за все вираженими антиоксидантними та мембраностабілізуючими, а також імуномодулюючими, протизапальними та знеболюючими властивостями. Відмічено позитивний вплив антралю на імунологічні показники і стан енергетичного метаболізму, зниження у хворих рівня циклічних нуклеотидів з тенденцією до нормалізації коефіцієнта цАМФ/цГМФ [7].
При обрані даного методу лікування ми виходили з того, що призначення комбінації антралю та амізону їх ефекти можуть посилюватися, що ймовірно може привести до більш скорого видужання хворого без розвитку ускладнень.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана у відповідності до основного плану НДР Луганського державного медичного університету і є фрагментом НДР «Вивчення патогенетичних механізмів дії клінічної ефективності нових українських препаратів амізону та антралю при інфекційній патології» (№ держреєстрації 0100U001927) та «Імунологічні механізми патогенезу хронічних та рецидивуючих інфекцій, імунокорекція та імунореабілітація» (№ держреєстрації 0105U002307)
Отже, метою дослідження було вивчення ефективності комплексної терапії тяжких та ускладнених форм ВВ з включенням амізону та антраля, а також вплив комбінація цих препаратів на стан системи ІНФ.
Матеріали і методи. Під нашим наглядом знаходилося 88 хворих на ВВ віком від 18 до 35 років, серед яких переважали чоловіки (63 особи, 71,6 %), контрольну групу для визначення норми склали 8 здорових донори (6 чоловіків та 2 жінки) того ж віку. Діагноз ВВ було встановлено клініко-епідеміологічно та підтверджено серологічно за допомогою РЗК (не менше, ніж чотирьохкратне зростання кількості специфічних антитіл у парних сироватках). У всіх обстежених спостерігався тяжкий клінічний перебіг ВВ, з них у 18 хворих розвинулися ускладнення (9 — гострий бронхіт, 5 — пневмонія, 3- серозний менінгіт, 1 — енцефаліт). Хворі були розподілені на дві групи рандомізовані за віком, статтю та тяжкістю перебігу захворювання — основну (53 особи), яким призначали комбінацію амізоа та антралю і група зіставлення (35 осіб), що лікувалися симптоматичними засобами. В обох групах хворим призначали детоксикуючі (глюкозо-сольові розчини, реополіглюкін), жарознижуючі, антигістамінні (супрастін або діазолін) препарати, антиоксиданти (аскорутин, аєвіт). Пацієнти основної групи отримували також імуноактивні препарати: амізон застосовували усередину після їжі по 0,5 г (по 2 табл.) 3—4 рази на добу протягом 7—10 днів, антраль по 0,2 г (1 табл.) 3 рази на день на протязі 10—15 діб. Препарати починали вводити одразу після надходження хворого до стаціонару, частіше на другу добу захворювання.
Аналіз перебігу ВВ показав, у всіх хворих, які були під наглядом, відмічалася типова клінічна картина захворювання, яка характеризувалася гострим початком захворювання, пропасницею, іншими симптомами інфекційного токсикозу (загальна слабкість, нездужання, головний біль, зниженням апетиту, міальгії), папульозно-везикульозним висипом на шкірі та слизових оболонках, причому окремі пухирці можуть бути відокремлені еритемою, спостерігалася лімфаденопатія.
Застосований нами спосіб визначення рівня цитокінів грунтується на використанні аналітичних методів, з яких найбільш чуттєвим і доступним методом кількісного дослідження є імуноферментний аналіз (ІФА) [89]. Визначення концентрації інтерферонів (a- і γ-ІФН) [40] у периферичній крові проводили на лабораторному обладнанні Sanofi diagnostic Pasteur (Франція) на базі Луганського обласного центру з профілактики і боротьби зі СНІД. Дослідження вмісту a- і γ-ІФН проводили за допомогою сертифікованих в Україні тест систем виробництва «Протеиновый контур» (ProCon) (РФ — СПб).
Дослідження інтерферонового статусу проводили в динаміці — на 1—2 хвороби (при надходженні хворого до інфекційного стаціонару) і перед випискою (на 12—14 день). Отримані цифрові дані обробляли з використанням стандартних пакетів прикладних програм.
Отримані результати та їх обговорення. Імунологічні показники у пацієнтів обох груп до початку лікування були однотиповими та характеризувались суттєвим зниженням концентрація a- і γ-ІФН у крові хворих на ВВ. Так, у хворих із тяжким неускладненим перебігом хвороби рівень α-ІФН у крові був в 4,7 рази менше норми і складав у середньому 3,8±0,1 пг/мл (Р<0,01), а при наявності ускладнень — в середньому в 3,3 рази і дорівнював 5,2±0,18 пг/мл (Р<0,01). Концентрація γ — ІФН у хворих тяжким перебігом хвороби зменшуваласяв 2,2 рази (Р<0,01), а при розвитку ускладнень — в 3,7 рази (Р<0,01). Аналіз показав, що найбільш значне зниження γ-ІФН мало місце у хворих з ураженням центральної нервової системи (серозному менінгіті або енцефаліті) (табл. 1).
Таблиця 1. Показники інтерферонового статусу у хворих на ВВ (М±m)
| Показник | Норма | Клінічний перебіг ВВ | |
|---|---|---|---|
| тяжкий (n=70) | ускладнений (n=18) | ||
| α-ІФН, пг/мл | 17,9±0,4 | 3,8±0,3** | 5,2±0,18** |
| γ-ІФН, пг/мл | 46,4±0,8 | 26,4±1,6** | 12,6±1,2*** |
Примітка: вірогідність різниці показників вирахувана між показником групи та нормою при Р>0,05 — *; Р<0,05 — ** та Р<0,001 — ***.
Нами було встановлено, що призначення комбінації амізону та антралю з першої доби хвороби забезпечувало більш ніж у половини пацієнтів абортивний перебіг віспи з швидким падінням температури та нормалізацією загального стану хворого (14 осіб; 26,4%). У хворих, які отримували комбінацію амізону та антралю, відмічалось скорочення тривалості лихоманки (на 3,9±0,4 доби) і прискорення ліквідації інших симптомів загальної інтоксикації (слабкість, нездужання, головний біль, зниження апетиту, підвищення втоми, плаксивість) в середньому на 2,7±0,2 доби. Встановлено, що застосування запропонованого методу лікування хворих на ВВ сприяє суттєвому скороченню пропасного періоду (в середньому на 3,8±0,2 дні), припиненню проявів свіжих елементів висипу, а також призводить до її регресу і прискоренню загоєння ерозій, які виникли на місці везикул. У хворих основної групи (яким вводився амізону та антралю) висип мав менш генералізований характер, був менш інтенсивним. Отже, отримані дані свідчать про ефективність комбінації амізону та антралю в лікуванні хворих на ВВ оскільки він сприяє прискоренню ліквідації загально токсичного синдрому та більш швидкому одужанні хворих.
Під впливом імунокорекції в середньому на 10—12? у добу лікування у більшості обстежених основної групи відмічено значно позитивну динаміку рівня α- і γ-ІФН у крові. Застосування в комплексному лікуванні хворих комбінації амізону та антралю сприяло поліпшенню інтерферонового статусу у хворих на тяжкі та ускладнені форми ВВ (табл. 2).
Таблиця 2. Вплив амізону та антралю на рівень α- і γ-ІФН у хворих на тяжкі форми ВВ (М±m)
| Показники | Основна група (n=53) | Група зіставлення (n=35) | ||
|---|---|---|---|---|
| до лікування | після лікування | до лікування | після лікування | |
| α-ІФН, пг/мл | 5,8±0,05 | 17,1±0,35** | 6,9±0,05 | 11,5±0,2 |
| γ-ІФН, пг/мл | 23,5±1,1 | 47,0±1,6** | 23,2±1,2 | 39,5±1,5 |
Примітка: в чисельнику — показник до початку лікування, в знаменнику — на 10—12-ту добу від початку лікування; Р розраховано між показниками до й після лікування: * — Р < 0,05, ** — P < 0,01, *** — P < 0,001.
Найбільш чітка позитивна динаміка показників інтерферонового статусу відзначена в основній групі на 12—14-у добу лікування, в той же час в групі хворих, які не одержували імунокорекції (група зіставлення), у значної частини пацієнтів відмічалося збереження імунодефіцитного стану, яке залишалося без суттєвого покращання протягом періоду спостереження. Так, у пацієнтів, яким призначали імуноактивні препарати (амізон та антраль) відмічалося суттєве підвищення рівня α-ІФН у крові. Так, концентрація α-ІФН після завершення лікування в групі хворих, які отримували комбінацію імуноактивних препаратів вміст α-ІФН у крові складав у середньому -17,1±0,35 пг/мл (Р<0,01), тобто кратність його зростання 2,9 рази відповідно норми і 1,5 рази вище групи зіставлення.
При призначенні амізону та антралю також підвищувалися і показники g-ІФН. Використання комбінації цих препаратів у хворих на тяжкі форми ВВ призводило до зростання концентрації γ-ІФН в 2,1 рази від вихідного рівня і складала 47,0±1,6 пг/мл. Концентрація γ-ІФН у крові пацієнтів групи зіставлення була нижчою у порівняння з основною групою в середньому в 1,8 рази і його рівень складав 39,5±1,5 пг/мл. Таким чином, при початково зниженому рівні γ-ІФН у динаміці лікування амізоном та антралем спостерігалося підвищення його синтезу, що свідчить про відновлення функціональної активності Т- і В-лімфоцитів.
Рис. 1. Динаміка концентрації α-ІФН у крові хворих на ВВ
Індивідуальний аналіз показав, що кількість осіб, у яких була найменша позитивна динаміка ІФН в основній групі складала лише 4 (7,5%) пацієнтів та в групі зіставлення 8 (22,9%), тобто втричі більше. Показово, що лише у 1-го (1,9%) пацієнта, які отримували імуноактивні препарати, та у 6 (17,1%) хворих групи зіставлення на 12—14-у добу від початку лікування відмічалось подальше зменшення рівня α-ІФН і зберігався низька концентрація γ-ІФН. Це були, переважно, хворі з наявністю ускладнень ВВ. Така динаміка імунологічних показників розцінювалась як несприятливий фактор для видужання і потребувало у подальшому проведення імунореабілітації
Динамічне спостереження показало, що серед хворих на тяжкі та ускладнені форми ВВ, які отримували комбінацію амізону та антралю, суттєво зменшується частота розвитку синдрому післяінфекційної астенії та відбувалася нормалізація імунологічного гомеостазу в період ранньої реконвалесценції. Дійсно, через 1 місяць після виписки зі стаціонару явища післяінфекційної астенії мали місце у 5 (9,4%) перехворілих групи зіставлення і у 10 (28,6%) реконвалесцентів з основної групи, тобто в тричі менше. Показово, що низький рівень показників системи ІФН був характерним саме для хворих з наявністю синдрому післяінфекційної астенії.
Отже, отримані результати дозволяють вважати, що використання індукторів ендогенного інтерферону (амізон) з імуноактивними препаратами (антраль), а також їх комбінація в комплексі лікування хворих на ВВ сприяє більш швидкому поліпшенню показників інтерфероногенезу.
Висновки:
Література:
Лоскутова И.В. Влияние антраля и амизона на интерфероногенез у больных тяжелыми и осложненными формами ветряной оспы // Українвський медичний альманах. — 2006. — Т.9, № 1. — С.
Установлена клиническая эффективность отечественных препаратов амизона и антраля в комплексной иммунокоррекции больных тяжелыми и осложненными формами ветряной оспой. Лечение комбинацией амизона и антраля способствует нормализации интерферонового статуса у больных ветряной оспой (α- и γ-ИФН). Полученные результаты дают основание рекомендовать комбинацию амизона и антраля для проведения иммунокоррекции при ветряной оспе.
