Сер 03, 2007

Вплив антралю та амізону на інтерфероногенез у хворих на тяжкі та ускладнені форми вітряної віспи.

Вітряна віспа (ВВ) тривалий час вважалася дитячою інфекцією, однак за даними низки авторів [3, 11] майже чверть хворих на ВВ складають дорослі. У сучасних ВВ в дорослих перебігає тяжко, з розвитком ускладнень з боку брон­­холегеневої системи (гострий бронхіт, пневмонія) та ураження цен­т­ра­ль­ної нервової системи (серозний менінгіт або енцефаліт) [4, 12]. Дані лі­те­ра­тури [11, 12] та отримані власні результати [9, 10] вказують, що пору­шен­ня з боку імунітету більш за все торкаються погіршення стану проти­ві­рус­ної резис­тент­ності, що обумовлює тяж­кість та вихід захворю­вання. З ін­шо­го боку, вірус може накопичуватися у задніх корінцях спин­ного мозку та спи­но­мозкових гангліях, де зберігається у латентному стані. У по­дальшому спостерігається персистенція вірусу у вигляді латентної інфек­ції, при активації якої (частіше після 60 років або при загостренні хронічної со­ма­тич­ної патології) захворювання перебігає у вигляді оперізуючого гер­пе­су.

Велику роль у противірусному захисті ор­ганізму ві­діграє система інтерферону (ІФН) [2, 5, 6]. ІФН є одним із найбільш значимих регуляторів неспецифічного імунітету, оскільки без участі інтерферону неможливий розвиток повноцінної імунної відповіді, регуляції активності природних кілерів, фагоцитозу. Отже, інтерферон — один із найбільш значимих компонентів, який визначає функціональний стан імунної системи людини. З іншого боку, регуляція інтерфероном гуморального ланки імунітету проявляється у стимуляції або пригніченні продукування антитіл. [2].

Наявність значних порушень імунологічної реактивності у хворих на ВВ створює необхідність пошуку нових, більш ефективних засобів імуно­корекції із застосуванням індукторів інтерфероногенезу та імунокори­гую­чих препаратів. Доцільність інтерферонкоригуючої терапії пояснюється станом систе­ми інтерфероногенезу — чим нижче концентрація ІФН у крові, тим більше ефективна імуно­мо­ду­лююча терапія [2, 10].

При роз­робці раціонального способу лікування хворих на тяжкі форми ВВ, нашу ува­гу привернула можливість використання терапії даного зах­во­рювання шляхом призначення хворим комбінації амізону та антраля. Амізон — є оригінальною хімічною сполукою та характеризується імуномоду­лю­ючим, протизапальними, антиоксидантними властивостями, стимулює продукцію ендогенного інтерферону [1, 8]. Позитивний вплив амізона на імунну систему проявляється у ліквідації Т-лімфопенії, підвищенню кількості CD8+ лімфоцитів (Т-супресорів), нормалізації імунорегуляторного індексу (CD4/CD8), зниженні рівня ЦІК з тенденцією до нормалізації їх молекулярної складу, а також при застосуванні амізона відбувається стимуляція фаго­ци­тарної активності моноцитів периферичної крові із збереженням загального імунокорегуючого ефекту у більшості хворих впродовж 3—4 місяців [1]. В клінічних умовах доведено, що амізон скорочує тривалість гіпертермії, інтоксикаційних проявів та частоту ускладнень і достовірно зменшує рівень простагландинів, що попереджує активацію запальних процесів [7].

При вивченні фармакологічної ефективності антралю було встанов­лено, що його лікувальна дія обумовлена перш за все вираженими антиок­си­дант­ними та мембраностабілізуючими, а також імуномодулю­ючи­ми, протизапальними та знеболюючими властивостями. Відмічено позитивний вплив антралю на імунологічні показники і стан енергетичного метаболізму, зниження у хворих рівня циклічних нуклеотидів з тенденцією до нормалізації коефіцієнта цАМФ/цГМФ [7].

При обрані даного методу лікування ми виходили з того, що при­зна­чення комбінації антралю та амізону їх ефекти можуть посилюватися, що ймовірно може привести до більш скорого видужання хворого без розвитку ускладнень.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана у відповідності до основного плану НДР Луганського дер­жав­ного ме­дич­ного універ­си­тету і є фрагментом НДР «Вивчення патогенетичних механізмів дії клінічної ефективності нових українських препаратів амізону та антралю при інфекційній патології» (№ дер­ж­­реєстрації 0100U001927) та «Імуно­ло­гічні меха­нізми патогенезу хронічних та рецидивуючих інфекцій, імунокорекція та імуно­реабілітація» (№ держ­реєстрації 0105U002307)

Отже, метою дослідження було вивчення ефективності комплексної терапії тяжких та ускладнених форм ВВ з включенням амізону та антраля, а також вплив комбінація цих препаратів на стан системи ІНФ.

Матеріали і методи. Під нашим наглядом знаходилося 88 хворих на ВВ віком від 18 до 35 років, серед яких переважали чоловіки (63 особи, 71,6 %), контрольну групу для визначення норми склали 8 здорових донори (6 чоловіків та 2 жінки) того ж віку. Діагноз ВВ було встановлено клініко-епідеміологічно та підтверджено серологічно за допомогою РЗК (не менше, ніж чо­ти­рьох­кратне зростання кількості специфічних антитіл у парних сироватках). У всіх обстежених спостерігався тяжкий клінічний перебіг ВВ, з них у 18 хворих розвинулися ускладнення (9 — гострий бронхіт, 5 — пневмонія, 3- серозний менінгіт, 1 — енцефаліт). Хворі були розподілені на дві групи рандомізовані за віком, стат­тю та тяжкістю перебігу захворювання — основну (53 особи), яким призначали комбінацію амізоа та антралю і група зіставлення (35 осіб), що лікувалися симптоматичними засобами. В обох гру­пах хворим призначали де­токсикуючі (глюкозо-сольові розчини, рео­по­лі­глю­кін), жаро­знижуючі, ан­ти­гіс­тамінні (супрастін або діазолін) пре­па­ра­ти, анти­ок­си­­данти (ас­корутин, аєвіт). Па­цієн­ти ос­нов­ної групи отримували також імуноактивні препарати: амізон застосовували усередину після їжі по 0,5 г (по 2 табл.) 3—4 рази на добу протягом 7—10 днів, антраль по 0,2 г (1 табл.) 3 рази на день на протязі 10—15 діб. Препа­ра­ти починали вводити одразу після надходження хворого до стаціо­на­ру, часті­ше на другу добу захворювання.

Аналіз перебігу ВВ показав, у всіх хворих, які були під наглядом, відмічалася типова клінічна картина захворювання, яка характеризувалася гострим початком за­хво­рю­­вання, про­пас­ницею, ін­ши­ми симптомами інфек­цій­ного токсикозу (за­га­ль­­­на слабкість, не­зду­жан­ня, го­лов­ний біль, зни­жен­ням апетиту, міальгії), папульозно-везикульозним висипом на шкірі та слизо­вих оболонках, причому окремі пухирці можуть бути відокремлені еритемою, спо­стерігалася лімфаденопатія.

Застосований нами спосіб визначення рівня цитокінів грунтується на використанні аналітичних методів, з яких найбільш чуттєвим і доступним ме­то­дом кількісного дослідження є імуноферментний аналіз (ІФА) [89]. Визна­чен­ня кон­центрації інтер­феронів (a- і γ-ІФН) [40] у пери­фе­ричній крові про­­во­­дили на лабо­ра­тор­ному обладнанні Sanofi diag­nos­tic Pasteur (Фран­ція) на базі Луганського обласного центру з профі­лак­тики і боротьби зі СНІД. Дос­лідження вмісту a- і γ-ІФН проводили за до­­помогою сер­ти­фі­ко­ваних в Ук­раїні тест систем ви­роб­­ниц­т­ва «Протеи­но­вый кон­тур» (ProCon) (РФ — СПб).

Дослідження інтерферонового статусу проводили в динаміці — на 1—2 хво­роби (при надходженні хворого до інфекційного стаціонару) і перед випискою (на 12—14 день). Отримані цифрові дані обробляли з використанням стандартних па­кетів прикладних програм.

Отримані результати та їх обговорення. Імунологічні показники у па­цієнтів обох груп до початку лікування були однотиповими та характери­зу­вались суттєвим зниженням концентрація a- і γ-ІФН у крові хворих на ВВ. Так, у хворих із ­­­тяжким неускладненим пе­ре­бі­гом хвороби рі­вень α-ІФН у крові був в 4,7 рази менше нор­ми і скла­дав у середньому 3,8±0,1 пг/мл (Р<0,01), а при наяв­нос­ті уск­лад­нень — в се­ред­ньому в 3,3 ра­­зи і до­рівнював 5,2±0,18 пг/мл (Р<0,01). Концентрація γ — ІФН у хворих тяжким пе­ре­бігом хвороби зменшуваласяв 2,2 ра­­зи (Р<0,01), а при роз­­­витку ускладнень — в 3,7 ра­зи (Р<0,01). Ана­­ліз по­­казав, що най­­­­­більш знач­не зни­жен­ня γ-ІФН мало міс­це у хворих з ураженням цен­тра­ль­ної нервової системи (серозному ме­нінгіті або енцефаліті) (табл. 1).

Таблиця 1. Показники інтерферонового статусу у хворих на ВВ (М±m)

ПоказникНормаКлінічний перебіг ВВ
тяжкий (n=70)ускладнений (n=18)
α-ІФН, пг/мл17,9±0,43,8±0,3**5,2±0,18**
γ-ІФН, пг/мл46,4±0,826,4±1,6**12,6±1,2***

Примітка: вірогідність різниці показників вира­ху­­вана між показником групи та нормою при Р>0,05 — *; Р<0,05 — ** та Р<0,001 — ***.

Нами було встановлено, що призначення комбінації амізону та ант­ра­лю з першої доби хво­роби забезпечувало більш ніж у половини па­цієнтів абортивний перебіг віспи з швидким падінням температури та нормалі­зацією загального стану хворого (14 осіб; 26,4%). У хворих, які отримували комбі­на­цію амізону та антралю, відмічалось скорочення тривалості лихо­ман­ки (на 3,9±0,4 доби) і прискорення ліквідації інших симптомів загаль­ної інток­сикації (слабкість, нездужання, головний біль, зниження апетиту, під­ви­щен­ня вто­ми, плаксивість) в середньому на 2,7±0,2 доби. Встановлено, що застосу­ван­ня запропонованого методу лікування хворих на ВВ сприяє суттєво­му скороченню пропасного періоду (в середньому на 3,8±0,2 дні), припиненню проявів свіжих елементів висипу, а також призводить до її регресу і при­скорен­ню загоєння ерозій, які виникли на місці везикул. У хворих основної групи (яким вводився амізону та антралю) висип мав менш генералізований характер, був менш інтенсивним. Отже, отримані дані свідчать про ефектив­ність комбінації амізону та антралю в лікуванні хворих на ВВ оскільки він сприяє прискоренню ліквідації загально токсичного синдрому та більш швидкому одужанні хворих.

Під впливом імунокорекції в середньому на 10—12? у добу лікування у більшості обстежених основної групи відмічено значно позитивну динаміку рівня α- і γ-ІФН у крові. Застосування в комплексному лікуванні хворих комбінації амізону та антралю сприяло поліпшенню ін­тер­­фе­­ро­нового статусу у хворих на тяжкі та ускладнені форми ВВ (табл. 2).

Таблиця 2. Вплив амізону та антралю на рівень α- і γ-ІФН у хворих на тяжкі форми ВВ (М±m)

ПоказникиОсновна група (n=53)Група зіставлення (n=35)
до лікуванняпісля лікуваннядо лікуванняпісля лікування
α-ІФН, пг/мл5,8±0,0517,1±0,35**6,9±0,0511,5±0,2
γ-ІФН, пг/мл23,5±1,147,0±1,6**23,2±1,239,5±1,5

Примітка: в чисельнику — показник до початку лікування, в знамен­нику — на 10—12-ту добу від початку лікування; Р розраховано між показниками до й після лікування: * — Р < 0,05, ** — P < 0,01, *** — P < 0,001.

Найбільш чітка позитивна динаміка показ­ників інтерферонового статусу відзна­чена в основній групі на 12—14-у добу лікування, в той же час в групі хворих, які не одержували імунокорекції (гру­па зіставлення), у знач­ної частини пацієнтів відмічалося збереження імунодефіцитного стану, яке залишалося без суттєвого покращання протягом періоду спостереження. Так, у пацієнтів, яким при­зна­­чали імуноактивні препарати (амізон та ант­раль) від­мі­чалося суттєве підвищення рівня α-ІФН у крові. Так, концент­рація α-ІФН після за­вер­шення лікування в групі хворих, які отри­му­ва­ли комбінацію імуноактивних препаратів вміст α-ІФН у крові складав у серед­ньо­му -17,1±0,35 пг/мл (Р<0,01), тоб­то кратність його зростання 2,9 рази від­по­від­но нор­ми і 1,5 рази вище групи зіставлення.

При призначенні амізону та антралю також підвищувалися і по­каз­ники g-ІФН. Використання комбінації цих препаратів у хворих на тяжкі форми ВВ призводило до зро­стання концентрації γ-ІФН в 2,1 рази від вихідного рівня і складала 47,0±1,6 пг/мл. Концентрація γ-ІФН у крові пацієнтів групи зіставлення була нижчою у по­рівняння з основною групою в середньому в 1,8 рази і його рівень складав 39,5±1,5 пг/мл. Таким чином, при початково зниженому рівні γ-ІФН у динаміці ліку­ван­ня амізоном та антралем спо­сте­рі­га­лося підвищення його синтезу, що свідчить про від­новлення функціональної активності Т- і В-лімфоцитів.

Рис. 1. Динаміка концентрації α-ІФН у крові хворих на ВВ

Індиві­ду­аль­ний аналіз показав, що кількість осіб, у яких була найменша позитивна ди­наміка ІФН в основній групі складала лише 4 (7,5%) пацієнтів та в групі зі­став­лення 8 (22,9%), тобто втричі більше. Показово, що лише у 1-го (1,9%) пацієнта, які отримували імуноактивні препарати, та у 6 (17,1%) хворих групи зіставлення на 12—14-у добу від початку лікування відмі­ча­лось подальше зменшення рівня α-ІФН і зберігався низька концентрація γ-ІФН. Це були, переважно, хворі з наявністю ускладнень ВВ. Така динаміка імунологічних по­казників розці­ню­валась як несприятливий фактор для видужання і потребувало у подальшому проведення імунореабілітації

Динамічне спостереження показало, що серед хворих на тяжкі та ускладнені форми ВВ, які отри­му­вали комбінацію амізону та антралю, суттєво зменшується частота роз­вит­ку синдрому післяінфекційної астенії та відбувалася нормалізація імуно­ло­гіч­ного гомеостазу в період ранньої реконвалесценції. Дійс­но, через 1 місяць після виписки зі стаціонару явища післяін­фек­ційної ас­тенії мали місце у 5 (9,4%) пере­хво­рілих групи зіставлення і у 10 (28,6%) ре­конвалесцентів з основної гру­пи, тобто в тричі менше. Показово, що ни­зь­кий рівень показників системи ІФН був характерним саме для хворих з наявністю синдрому післяінфекційної астенії.

Отже, отримані результати дозволяють вважати, що використання ін­дук­торів ендогенного інтерферону (амізон) з імуноак­тив­ними препа­ра­та­ми (антраль), а також їх комбінація в комплексі лі­ку­вання хворих на ВВ сприяє більш швидкому поліпшенню показників інтерфероногенезу.

Висновки:

  1. У всіх обстежених хворих на тяжкі та ускладнені форми вітряної віспи інтерфероновий статус характеризується зниження концентрації α- і і γ-ІФН у крові, що є розвитком імунодефіцитного стану. Причому, між вираженістю порушень в системі інтерферону і ступенем тяжкості вставновлено прямий кореляційний зв`язок.
  2. Комбінація вітчизняних препаратів амізону та антралю є ефективною в імунокорекції ВВ, оскільки сприяє скороченню терміну уникнення симптомів інфекційного токсикозу, запальних процесів та зниженню тяжкості й частоти розвитку ускладнень.
  3. Комбінація амізону та антралю позитивний впливає на інтерфероновий статус у хворих на тяжкі та ускладнені форми ВВ — сприяє нормалізації рівня α- і γ-ІФН у крові.
  4. Застосування комбінації амізону та антралю дозволяє оптимізувати лікування хворих на ВВ і може бути рекомендовано для викорис­тання в клінічній практиці в якості засобу хіміотерапії.

 

Література:

  1. Амизон. Применение нового украинского препарата в лечении и про­фи­­лактике инфекционных болезней: Метод. рекомендации / А.Ф. Фролов, В.М. Фролов, Ю.И. Губский и др.. — Киев,2000. — 72 с.
  2. Ершов Ф.И. Система интерферона в норме и при патологии. — М.: Медицина, 1996. — 240 с.
  3. Постовит В.А. Детские капельные инфекции у взрослых. -Л.: Медицина, 1998. — С. 25—44.
  4. Справочник по инфекционным болезням / Под ред. Проф. Ю.В. Лобзина и проф. А.П. Казанцева. — СПб.: Комета, 1997. — С. 429—433.
  5. Фрейдлин И.С. Цитокины и межклеточные контакты в противо­ин­фекционной защите организма // Сорос. образ. журн. — 1996. — Т.7. — С. 19—25.
  6. Фролов А.Ф Персистенция виросов (механизмы и клинико-эпидемио­ло­гические аспекты). — В.: Изд-во Винницкого медицинского университета им Н.И. Пирогова, 1995. — 233 с.
  7. Фролов А.Ф., Григорьева А.С. Клиническая эффективность антраля при лечении заболеваний печени // Врачебная практика. — 2001. — № 3. — С. 66—70.
  8. Фролов А.Ф., Фролов В.М., Лоскутова И.В. Амизон: опыт применения нового украинского препарата // Український медичний часопис. — 2000. — № 1. — С. 78—80.
  9. Фролов В.М., Петруня А.М. Иммунные нарушения у больных ветряной оспой и их коррекция // Патогенетические основы лечения острых инфекционных заболеваний. — Вып. 3.- М., 1994. — С.123—128.
  10. Фролов В.М., Шаповалова І.О., Лоскутова І.В. Вплив циклоферону на імунні показники, активність перекисного окислення ліпідів та стан системи антиоксидантного захисту у хворих на вітряну віспу // Імунологія та алергологія. — 2001. — № 3. — С. 46—49.
  11. Чудная Л.М., Гриневич А.И. Ветряная оспа: анализ проблемы и пути решения. // Сучасні інфекції. — 2000. — № 2. — 117—120.
  12. Ющук И.Д., Астафьева Н.В., Бурчик М.А. Ветряная оспа взрослых // Эпидемиология и инфекционные болезни. — 2000. — № 3. — С. 35—37.

Лоскутова И.В. Влияние антраля и амизона на интерфероногенез у больных тяжелыми и осложненными формами ветряной оспы // Українвський медичний альманах. — 2006. — Т.9, № 1. — С.

Установлена клиническая эффективность отечественных препаратов амизона и антраля в комплексной иммунокоррекции больных тяжелыми и осложненными формами ветряной оспой. Лечение комбинацией амизона и антраля способствует нормализации интерферонового статуса у больных ветряной оспой (α- и γ-ИФН). Полученные результаты дают основание рекомендовать комбинацию амизона и антраля для проведения иммунокоррекции при ветряной оспе.

Назад до Farmak у ЗМІ

Ще більше публікацій